3.

Ми домовилися їхати поїздом. Ну як домовилися, усіма приготуваннями займалася Діна та Марк. Ну а мені залишилося зібрати речі та з острахом чекати на відправлення поїзда.

Нам довелося прокидатися о п'ятій ранку. Сонна і втомлена я снувала квартирою і збирала останні речі. Боялася чогось не забути, хоча і так мало розуміла, що летіло у недра моєї валізи.

Діна викликала таксі і вже через двадцять хвилин ми стояли на пероні в очікуванні потрібного поїзда. Марк з'явився в компанії Роми та Олі. Ця пара доволі мило зі мною привіталася. А от Настя та Ніка з'явилися останніми. Мене повністю проігнорували, хоча для мене так навіть краще. 

Сьогодні я не стала одягати звичні широкі речі, адже в поїзді буде дуже жарко. Тому вибрала джинсові шорти та довгу вільну футболку. Волосся зібрала у хвіст, а на очі натягнула темні окуляри. 

- Сідай поруч! - заявила Діна, коли ми займали місця в вагоні. Я не хотіла щоб подруга хвилювалася за мене, наче я мала дитина. Саме її турбота викликала криві посмішки на обличчях Настя та Ніки. 

- Я краще тут. - сіла скраєчку та дістала з сумки навушники. Окуляри так і не зняла, тому що так краще було вдавати, що я сплю. 

Їхати нам приблизно годин десять і за цей час я не збиралася приймати участь в загальному святкуванні. Поки хлопці та дівчата розпивали холодне пиво і обговорювали плани на цей відпочинок, я просто гіпнотизувала поглядом плямку на стіні і навіть не думала вмикати музику на телефоні. Ця звичка з'явилася не так давно, і напевне я ще сама не до кінця розібралася чому так робила. 

Поки мої сусіди веселилися та обговорювали плани, я слухала їх, хоча вдавала, що просто сплю. Інколи можна було почути щось і про себе. Не надто приємне, але іншого я і не чекала.

- Дін, навіщо ти взяла її з собою? - запитала Настя, косячись в мій бік. 

- Ти і так для неї наче мама. Хочеш власний відпочинок запороти борючись з її депресухою? - додала Ніка.

- Може досить вже? - прошипіла невдоволено Діна. На щастя вона ще не знала про те, що ніякої музики я не слухаю. - Ліля моя подруга і ми наче домовилися не обговорювати її! 

Дівчата переглянулися але на щастя замовкнули. Наступні кілька годин про моє існування ніхто не згадував, а я просто поглядаю у вікно на незнайомі краєвиди і  зовсім недоречно пригадала, як перед аварією також планувала з Андрієм поїхати на море. 

Неприємний та липкий холод торкнувся нутрощів і невільно на очі виступили сльози. Ну ось, знову те саме! Схоже, втекти від минулого це одне, а втекти від того, що всередині, просто неможливо. 

Одеса зустріла нас спекою, шумом і гамом. Я якось забула запитати у Діни, де ми будемо жити наступні два тижні. Мені зовсім не хотілося ділити кімнату з кимось з нашої компанії. Ну хіба що з Діною, але у неї є Марк. 

Довелося замовити дві машини таксі, тому що в одну ми усі фізично не помістимося. Діна сіла поруч зі мною позаду, а Марк спереду. 

- Як ти? - серйозно поглянула на мене. -  Ще не хочеться додому?

- Хочеться. - кажу як є. Знаю, що Діна не образиться. - Куди ми їдемо? В готель?

- Ага. У Марка є двоюрідний брат котрий має свій власний готель. У нього вся родина у цьому бізнесі. Нам доведеться заплатити лише половину суми, хоча брат був радий прийняти нас і безкоштовно. 

- Це чудово. - щиро погоджуюся. - Дін, я можу зайняти номер сама? Я готова навіть оплатити його. Не хочу жити з дівчатами, ти ж розумієш..

- Не хвилюйся. У тебе одномісний номер. До речі, поруч з моїм. - Діна кладе свою руку мені на коліно і усміхається.

Вона така хороша і мені дуже сильно з нею пощастило. Та інколи стає соромно за власні вчинки. Діні доводиться витягувати мене з депресії, хвилюватися та няньчитися зі мною. Я не хочу щоб все було так, але переступити через себе і впоратися зі страхами також не можу. 

Готель виявляється просто нереально великим, білосніжним та красивим. Це місце явно не дешеве і я розумію, що брат у Марка дуже хороший якщо збирався приймати нас тут абсолютно безкоштовно. 

Адміністратор люб'язно проводить нас до номерів і коли я зупиняюся біля дверей свого, розумію, що вперше за день відчуваю полегшення. Нарешті буду одна і можу зібрати себе докупи. Діна не обманула, її номер був по сусідству. 

Опинившись всередині свого нового житла я не змогла втриматися від усмішки. Начебто нічого особливого, ліжко, тумба з телевізором та м'яке крісло біля вікна. Але тут був балкон в який я одразу закохалася. Невеликий, але дуже затишний, з кріслом-гойдалкою та столиком. Тут можна було б сидіти годинами, адже до моря рукою подати. 

Торкнувшись руками перил я прикрила очі і підставила обличчя палючому сонцю. Це просто кайф ось так стояти і не думати ні про що. Сонце повільно хилилося до горизонту і вечір набуває свої права.

Діна говорила, що вечеря о шостій, отже, у мене ще є час прийняти душ та переодягнутися. Саме цим я і зайнялася, не хотіла затримувати усіх.  

Зібравши своє довге темне волосся у косу, я одягнула легку білу сукню довжиною до колін, а про косметику знову забула. Не хотілося привертати до себе увагу, хоча моя зовнішність і так була особливою. 

Свого батька я ніколи не бачила. Він покинув маму після того, як вона завагітніла мною. Та я знала, що він був не нашої національності. Саме від нього мені дістався темний колір волосся, чорні очі та смаглява шкіра. Колись навіть Андрій говорив, що я сподобалася йому з першого погляду.

Таких як ти більше немає…

Такими були його слова. Та як виявилося, мене однієї йому було замало. Якби він просто сказав, що нам треба розійтися, я б поплакала та забула. А так… усе пішло шкереберть..

- Ти плакала? - хмуриться Діна розглядаючи моє обличчя. Я якраз вийшла в коридор, де подруга чекала мене разом з Марком і одразу накинулася з запитаннями.

- Зовсім ні. - і це була правда. Я намагалася триматися, а то не красиво якось приїхати на море і лити сльози на кожному кроці.