4

За столом під час обіду Петро по цікавився у матері:

– А хто та молода жінка, яка допомагає тітці Ганні на городі? Звідки вона?

– А ти що ж, невже не впізнав? Внучка це її, Оленка. Мати привезла її в село, коли їй років п'ять було. Ти в той час в університет поступати поїхав, тому, напевне, і не пам'ятаєш.

Петро задумався і потроху згадав деякі деталі нашумілої колись історії.

– …Мати Олени, проста сільська дівчина, після закінчення школи поїхала в місто працювати. Зустріла там красивого хлопця – кавказця, з яким у неї зав'язався бурхливий роман. Цей роман закінчився для дівчини сумно. Вона завагітніла від коханого, а той просто щезнув, дізнавшись про її цікаве положення.

Без постійного житла і стабільних коштів для існування, матері Олени не залишалося нічого іншого як повернутися з маленькою донькою в село до батьків. Тут вона довго не затрималася. Залишивши на піклування батьків дитину, вона знову повернулася в місто.

– Що ж, вона з тих пір так і живе в селі з бабусею і дідусем? – запитав Петро у матері.

– А куди ж вона дінеться? – посміхнулась мама. – Важко їй, звичайно, з ними. Вдача у Ганни сам пам'ятаєш, яка.

Вдача у сусідки дійсно був не з легких. Завжди понура і сердита, вона весь свій вільний час витрачала на важку монотонну роботу. Не розгинаючи спини, вона працювала і працювала, не визнаючи ні свят, ні вихідних.

Чи не краще був і дідусь Олени. Великий любитель спиртного, він часто приходив додому в нетверезому стані. Залишалося тільки гадати, як жилося всі ці роки в такій сім'ї маленькій дівчинці.

Ніби вгадавши думки Петра, мати підлила синові в тарілку ще гарячого ароматного борщу і стала рас казати.

– Так, шкода дівчинку. Мати її, біс попутав, досі ще десь в місті вештається. А бабуся дуже холодна і жорстка людина. Ніколи вона її не балувала ні ніжністю, ні любов’ю. Багато змушувала онуку працювати. У дитини, по суті, не було спокійного безтурботного дитинства. Ось і виросла вона, як пліткували в селі, пихатою, гордовитою, непривітною дівчиною. Від уваги хлопців бабуся її старанно оберігала, подруг вона практично не мала і заслужила в селі прізвисько Снігова королева. 

– Ну а далі сталося те, що мало статися, – важко зітхнула мати. – Дівчина разючим чином повторила долю своєї матері. Вона познайомилася з таким же недолугим хлопцем з сусіднього села, яким був і її батько. Богдан – веселий хлопець, великий серцеїд і ловелас, без особливих проблем завоював серце малодосвідченого в любовних справах дівчати.

Вони почали зустрічатися. Спочатку таємно нишком , а потім вже і відкрито. Хлопець щодня приходив до дівчини, запрошував її на побачення. Обійнявшись, вони йшли гуляти далеко за село.

Не минуло й півроку, як Богдан безслідно зник кудись. Говорили, він поїхав на заробітки за кордон. А через пару місяців також стало відомо, що Олена вагітна. І ніхто в селі не сумнівався, хто був батьком дитини, якого вона носила під серцем.

Подальші події неважко було передбачити. Богдан, звичайно ж, так і не з'явився. Навіть звісток про себе не подавав. Олена, народивши дитину, стала ще однією матір’ю-одиначкою на селі.

Дослухавши розповідь матері, Петро подякував за обід і відправився закінчувати розпочату з ранку роботу. Друга половина дня пролетіла і зовсім непомітно. Його не залишали думки про нещасливу молоду сусідку. Петру було щиро шкода її.

Увечері, повертаючись з городу, він побачив, як Олена, низько згорбившись, тягне на плечах важкий мішок з картоплею. Прискоривши крок, він вигукнув:

– Сусідка, дозвольте вам трішки допомогти?

Жінка здивовано глянула на Петра і, опустивши мішок на землю, стомлено відповіла:

– Будь ласка, якщо вам не важко.

Петро легко скинув мішок на плечі, і вони пішли разом. Йому раптово спало на думку, що Олена схожа на без захисну дику лань, якій він зобов'язаний допомогти. І мова йде не тільки про мішок картоплі.