Частина I

Десь поряд, у майбутньому...

    Він рясно перебирав по велодоріжці ногами. Погляд линув крізь потужну вітрину на юрби людей та роботів, що снували по вулиці. Вони відкидали довгі тіні вранішнього сонця на світ бетону та металу. З приміщення ця мерехтлива метушня здавалась дітищем хаосу. І лише з висоти пташиного польоту відкривалась істина упорядкованого руху життя міста. Кожен перехожий був коліщатком великої машини суспільства розумних машин та людей. Себастіан спостерігав це дійство з прискіпливістю художника, котрий пише свою найголовнішу роботу життя. Відразу, по прибуттю на Землю, він влаштувався у систему правопорядку інспектором.  Йому подобався лад — це надихало його та дарувало сенс кожному дню, що не минав без користі для суспільства. Його цінували за здібності, котрі проявлялись у кожному русі. За хист ладнати з оточенням та бути значущою ланкою у строю системи. Ще б пак, свого часу, в гонитві за надзвичайними здібностями він виклав на стіл певній прогресивній компанії усе, що зібрав за багато років. Ніякого шансу для будь-якого комплексу неповноцінності! Ніякого примирення чи прийняття. 
    Себастіан вже стояв під струменями води, що весело стікала по його розмальованому ледве помітними шрамами тілу. Прудка свіжість H2O вчергове лоскотала йому лице, затікала у вуха. Кружляла по підлозі. Він обтер сухим рушником голову. Вчергове намацав за вухом ямку, у котрій свого часу поселився імплантат. Кожна хвилина та навіть секунда були упорядковані і відповідали кожному руху. Себастіан покинув роздягальню. Перетнув залу пустого спортивного комплексу у бік виходу. Сріблястий гранований браслет на лівій руці сяйнув відблиском, коли той торкнувся дверей і опинився на вулиці. У кілька кроків, Себастіан влився у потік перехожих. Звичайне щоденне дійство — стати частиною юрби та зчитати первинну інформацію з високотехнологічних роботів та ідентифікаційні данні з браслетів людей. Його імплантати не лише дарували надзвичайні розумові здібності, що порівнювали його за рівнем знань зі штучним розумом, але і дозволяли верифікувати кожну людину, що було частиною його служби.
    Кожен день поточного місяця був розпланований, упорядкований і не приносив ніяких значущих сюрпризів. Розмаїття приносили лише новини і поодинокі персони, котрі вирішили грати не по законах суспільства — порушники устрою, котрі вимкнули свої ідентифікатори, аби вибути зі строю, так мов не було їх.
    Крокуючи у натовпі, він поперемінно під'єднувався до різних людиноподібних роботів, до нечастих людей, що також прямували по своїх справах, несучи користь суспільству. 
    До відділку було недалеко, тому він звично зазирнув своїм розумом по бездротовому зв'язку у голови машин, що крокували поряд. Новини були різні: планета, звідки він прибув терпіла катаклізми; міжзоряний човен “ЯН24МІ2” прибув на Землю з черговими біженцями; поряд відкривався торговельний цент; вода здешевшала на два відсотки; температура повітря сьогодні тепліша на +2 Цельсія. Наступні персони повідали схожу інформацію. Люди, котрих він зустрічав верифікувались відповідно базі без відхилень. Він перетнув проїзну частину, пропустивши повз себе вантажівку з ледве помітним написом на борту “ЯН6М12”. Вже з іншого боку дороги, Себастіан на мить пригальмував. Він повернув голову та провів поглядом напис, що впевнено зникав удалині потоку. “ - Нічого особливого. Просто схожість інформації у короткий проміжок часу.” - промайнула думка у голові Себастіана.
    Він звично покрокував до напів-скляної алеї, що розділяла смуги руху. Два невисоких ряди квітастої липи з рідкими лавками подекуди, були його звичним маршрутом до відділку, двері котрого відчиняться перед ним за 12 хв. 23с. Дзвінке відлуння його кроків принишкло в обіймах зеленої алеї, щойно увійшов до неї. Аромат квітів торкнувся ніздрів, залоскотав солодким запахом короткої пори цих рідкісних істот, що звуться деревами. В усьому спостерігався лад і повний контроль. Себастіан, непомітно для себе, посміхнувся.
    Попереду, за кільканадцять кроків, змалювався силует старого чоловіка, котрий сидів на лавці з палицею у руках і щось про себе мріяв. Себастіан минув його, лише на мить скосивши погляд на сріблястий браслет чоловіка. Думкою під'єднався до даних старого — відбулась верифікація. Особа відповідала дійсності. Чоловік навіть не дізнався, що поряд минув інспектор, і продовжував безтурботно відпочивати під кронами дерев.
    Так Себастіан минув ще кілька осіб, виконуючи свою роботу і ні на мить не стривоживши їх.
    Тендітна постать юної дівчини у білому сарафані нахилилась від лавочки і простягла руку до одного з листочків, що відірвався від гілля і впав до її ніг. Тепер вона вертіла листочок пальцями, розглядаючи, мов щось незвичне. Поряд з нею порівнялась постать. І дівчина підвела очі догори. Круглолиций юнак з маленькими вусиками промовив:
    “ - Прошу пройти зі мною до відділку, тінь!”

    Тінь — термін, що вживається по відношенню до людей, котрі приховали свої ідентифікаційні дані. Особи, котрі вийшли із системи, цим шляхом збурюючи встановлений порядок.
    Дівчина не поворухнулась, лише поглядом вказала на лавку поряд з собою. Далі, вказала лівою рукою, немов запросивши до посиденьок.
    — Будь ласка, прошу слідувати моїм вказівкам! - дотримувався інструкції Себастіан.
    — Ви, мабуть, вже все прорахували, інспекторе? - на її обличчі ковзнула загадкова посмішка.
    — Ваше ім'я, будь ласка... - рівно мовив Себастіан.
    — Звертайтесь до мене — Ян-Мі. То, що? Не складете компанію?
    — Ян-Мі? - здивовано перепитав молодик.
    — Так. Щось здивувало?
    — Нітрохи! Тінь Ян-Мі. - вдавано мовив інспектор, присів поряд з нею на лавку.
    — Тінь? - перепитала дівчина та посміхнулась. Її погляд повернувся до листочка у руці.
    — Ви самі обрали таку роль. Навіщо перепитуєте?
    — Коли цей листочок зірвався з дерева — він продовжує залишатись листочком. Просто окремо... - дівчина підняла листка проти очей Себастіана і миловидно підморгнула.