Глава 32. Уникнути кровопролиття

Віктор

Холодний вітер закручував у повітрі химерні вихори із сніжинок, які міріадами дрібних пилинок падали на землю. Ми з Денисом стояли навпроти, гіпнотизуючи один одного поглядами. Запал бою непомітно почав затихати, а між нами електричними розрядами петляло усвідомлення того, що бійкою нічого не вирішиш. Цей парк уже став свідком моєї перемоги і його поразки. Думаю, сьогодні нічого не зміниться, окрім пози, в якій Ден рачкуватиме до дверей рідного гуртожитку.

— Я бачу, що ти хочеш перемовин? – без ентузіазму поцікавився я у суперника за серце рудої бестії, яка так майстерно вміє крутити нам голову.
— Ти правий, – погодився Ден, – Бійкою нічого не вирішиш.
— Що ти пропонуєш? – запитав я, розмірковуючи над ситуацією.
— Посидимо, поговоримо, – запропонував хлопець, сідаючи на засніжену лавочку.
— Ні, спасибі. Мені й постояти не важко. Які пропозиції?
— Обміркувати наше становище. Потрібно з'ясувати, що зробити з нашим коханням до Фіси.
— Я не відступлюсь – в цьому можеш не сумніватись, – запевнив конкурента.
— Я також не хочу поступатись тобі своєю дівчиною, – Денис і сам не хотів віддати мені Анфісу.
— Ти помиляєшся. Якщо судити з цієї точки зору, що вона ще нікому із нас не зізналась у коханні, то вона належить тільки собі, – втовкмачував у закохану голову Дена, щоб не зазнавався та не уявляв собі казна-що на рахунок дівчини.
— Добре. Я тебе зрозумів, – промовив брюнет, нервово кусаючи губи, – Ти можеш щось запропонувати? – з нещасним виглядом запитав співрозмовник.
— Я думав, що ти, як ініціатор цієї ідеї, повинен знати все, – іронічно посміхнувшись, я почав аналізувати ситуацію, – Тобто вибір за тобою – час, місце, вибір зброї, секундантів, право першого пострілу, – я продовжував знущатися із нещасного Ромео, спостерігаючи за його реакцією.

Хлопець подивився на мене, ніби на божевільного.

— Якщо бажаєш поєдинку холодною зброєю, то я вибираю озброєння ретіарія.
— Що? – ще більш здивувався колега по коханню.

— Ну, ретіарій – тип гладіатора. Ти що, не знаєш? – повільно пояснював Денису, стримуючись з останніх сил, щоб не розсміятись, – Тому я обираю тризубець і сітку. Тобто ніякого щита у мене не буде. Правда, до бойового комплекту входить ще і невеликий кинджал. А ти можеш обрати навіть лицарські обладунки. Звісно, використання коня заборонено.

— Ти що, з мене знущаєшся? Які постріли, які тризубці? – здавалося, голос хлопця незабаром почують випадкові перехожі.
— Добре, розслабся, я пожартував. Все повинен вирішити вибір Фіси, – я присів на лавочку поруч із Денисом.
— А якщо вона відмовиться? – вагання не дозволяли хлопцеві помітити геніальність моєї задумки.
— Можна все розповісти Анфісі. Зараз обговоримо умови... — змовницьки промовив я, притишив голос, нахилився над супротивником та поклав руку йому на плече.

Підступні наміри перехитрити уперто не покидали мозку. Вони снували найтоншу павутину договору, який допоможе мені бути поруч із Фісою якомога частіше. Я навіть не припускав думки грати чесно. В коханні, як і на війні, всі засоби виправдовують перемогу. А Фіса коштує всього на світі... Її посмішка зводить мене з розуму, а погляд чародійських зелених очей змушує виконати будь-яке бажання Анфіси. Тому я готовий на підступ. Я чітко розумів, що на мене чекає важкий бій не так із цим сором'язливим хлопцем, що сидів поруч і вперто щось обмірковував, а із упередженим ставленням до мене упертої красуні.

— Ти ж сам ризикуєш. Якщо Фіса не вибере тебе, то... — зловісне продовження фрази застигло в повітрі дамокловим мечем.
— Нехай буде так. Можливо, я і змирюсь із цим, – з награною безтурботністю стенув плечима, розуміючи, що на місці Дена не повірив би жодному своєму слову. Я просто хотів загнати нас в рамки часу, тобто гри без правил за схильність Анфіси.
— Фіса повинна вибрати одного з нас до Нового року, – почав оголошувати свої умови. Я знав, що мої правила гри врятують серце дівчини від зайвих вагань у бік Дена після зізнання мені в коханні.
— Я згоден, – брюнет сказав це так, ніби стрибнув з розбігу в ополонку.
— Це ще не все, – попередив хлопця, який вже надумав чкурнути в кімнату дівчат, щоб поділитись новиною.
— Так? – супернику точно вистачало і таких умов.
— Коли Фіса віддасть перевагу одному із нас, інший повинен відступитись, навіть не маячити перед очима, переходити на іншу сторону вулиці, не дарувати подарунків, не просити уваги... — серце стискалось від болю, адже в цей момент я своєї рукою міг винести вирок своєму коханню. Фіса – така бестія, що просто на зло мені вибере Дена. На обличчі суперника поступово проступала блідість від усвідомлення.
— Якщо боїшся за успіх своєї мрії, то можу добавити один пунктик, – я ледве встиг вчасно спіймати хитру посмішку за хвіст, щоб не видала моїх планів, – Ми можемо прописати те, що ти в праві раз на тиждень по дружбі приєднатись до нашого з Фісою побачення. Але доведеться і мене наділити таким привілеєм. Ну, розумієш, щоб все було чесно...
— Це дуже спокуслива пропозиція, – розцвів посмішкою хлопець, – Але не факт, що я зможу нею скористатись...
— Тоді пропишемо про всяк випадок, – відмахнувся я, – Всякі випадки бувають.
Я то зможу скористатись таким шикарним шансом, щоб підбадьорити нудотне побачення Дениса з Фісою, додавши гостросюжетних емоцій і відчуттів. Тоді в моєї перчинки складеться враження, ніби весь вечір тусувала не з Деном, а зі мною. А от мені ніхто не зможе зіпсувати  настій, якщо дівчина згодиться сходити зі мною на побачення. Ми ж можемо відправитися у нічний клуб, де наївний Ден точно згубить нас з поля зору.
— Згоден, – вже вкотре за розмову радісно закивав хлопець, протягуючи руку.
— Друже, так справи не робляться, – промовив, відхиливши долоню співрозмовника.
— Тебе щось не влаштовує? – у здивуванні підняв брови Денис.
— Я вважаю, що папір надійніший від слів, – з посмішкою відповів наївному обманутому супернику.
— В мене десь був блокнот і ручка... — він швидко пошарив по кишенях в пошуках названого. Через кілька хвилин я по пам'яті оформив наш договір у двох екземплярах.
— Настав час розповісти все Фісі, – Ден рішуче піднявся із лавочки і посунув до гуртожитку.