Глава 22. Прекрасний шанс

Анфіса

Звичайно, я вдячна Вікові, що впіймав мене перед зіткненням з підлогою, але це не означає, що нікуди від нього не подінуся. Проста випадковість у нього знову перетворюється на зізнання в коханні.

— Віку, я не думала, що ти наскільки нахабний. Хоча твою нахабність можна вимірювати по шкалі від нуля до ста. Так, от сьогодні ти маєш сто один бал за твердження, що частинка мого серця вже належить тобі. Припускати, що я тебе кохаю навіть у глибині душі – це самообман у чистому вигляді, – відповіла я, борючись з бажанням надавати йому ляпасів.
— Ах, самообман. Ти скоро дограєшся, Фісочко, – прошепотів Вік мені на вушко, чим викликав тупотіння мурах по чутливій шкірі.

Він нахилився до мене ближче і провів рукою по моїй щічці. Не встигла навіть запротестувати, як його губи накрили мої у владному, солодкому поцілунку. Між нами знову зародилась пристрасть така шалена і нестримна, що, здавалось, повітря просякло електричними розрядами. Кожен його доторк перетворювався на келих ігристого, яке кип’ятило кров і плавило розум. На цей момент я відчувала маніакальну залежність від нього. Прагнула, щоб ця шалена мить стала моєю вічністю. Чому так хороше не може бути з Деном? Чому його доторки не викликають неземної насолоди? Мені добре поряд із баскетболістом, однак я не отримую від близькості ніякого задоволення. Ця думка ніби вилила на мене черпак холодної води, повертаючи в реальність, де Вік – мій ненависний ворог.
— Ненавиджу, – пристрасно прошипіла, вмираючи і народжуючись у його теплих обіймах, – Як же я тебе ненавиджу!
— Від ненависті до кохання… – хитро посміхаючись, відповів мені блондин, відсторонюючись.
— Твої мрії залишаться лише мріями, – заперечила я, вислизаючи із його обіймів.

Кожна клітина мого тіла напружилась, очікуючи подальшої боротьби за свободу, однак Вік, на диво, не здійснював більше спроб зупинити мене хоч на долю секунди. А я... Я так хотіла цього! Як же соромно зізнатись назвіть собі в настільки прикрому бажанні.
— Ще зустрінемось, моя шалена Снігуронько. От цікаво буде спостерігати за тобою, якщо отримаєш перемогу у конкурсі, – попрощався Віктор, відступаючи з мого шляху і опираючись на стіну.
— У тебе застарілі дані, я вже виграла конкурс, – високо задерши носика заявила, починаючи швидкий відступ, – Тепер ми із Денисом будемо проводити набагато більше часу. Дід Мороз і Снігуронька, Снігуронька і Дід Мороз — чудово, правда? Уяви собі, скільки тепер ми з ним разом будемо проводити часу. Спочатку репетиції під час лекцій, а тоді сам святковий виступ і плюс привітання студентів і викладачів прямісінько в аудиторіях. Та я виграла джекпот, тобто багато днів поруч з Деном, де не буде місця для тебе — знахабнілий блондине!

Виказавши все, що хотіла, отетерілому від несподіванки Віку, розвернулася на підборах і покрокувала геть. Оця малесенька ложечка дьогтю точно зіпсує медовий настрій моєму блондину. Я пришвидшила кроки, а за рогом і побігла. Щоки горіли від сорому, а серце калатало у грудях. Я йому піддалась... але зовсім на одну-єдину мить. З цим фактом необхідно боротись. Клин клином вибивають. Проти Віка в мене є Ден. Я поборюсь за омріяного хлопця, хай там що не репетує моє серце!
 

***
 

Віктор

Руда примара днів моїх із швидкістю середньостатистичного бігуна передпенсійного віку покидала мене. Вона була майже копією казкової Снігуроньки, але занадто нахабної, прекрасної і в бігах. У моїй голові повільно розправляв крила новий план завоювання красуні. Якщо думає, що змогла переграти мене і залишити оплакувати власну гірку долю, то тут вона глибоко помиляється. Тепер я спробую розірвати тандем Фіси і Дениса. У крайньому разі трішки зіпсувати їхні романтичні будні. Я цілеспрямовано збираюсь завоювати руду бестію, хоч у серці вже поселилась безнадія. Але не всі карти ще відіграно, хай думає нібито змогла мене перехитрити.

Я присів навпочіпки, щоб підняти з підлоги папку. Її я був змушений випустити задля порятунку Анфіси від долі жертви паркету. В цей момент я зрозумів, що моє доручення і маршрут попередньої мандрівки точнісінько збігаються. Точніше їх метою є одна й та ж сама людина – Лариса Петрівна. Я залишився після пар дещо передати для неї. Саме для цього я приїжджав в універ у суботу, але зустріч із Фісою тоді вивела мене з рівноваги. Тому передача документів відклалась аж до вівторка. Професор доручив віддати Ларисі Петрівні деякі папери. Тому я спокійнісінько направлявся в цю частину університету, де абсолютно випадково наштовхнувся на рудоволосий прототип Снігуроньки. Вірніше, вона сама впала у мої обійми і (чого гріха таїти) була не проти відповісти на мої поцілунки.

Зваживши всі факти, я пішов на справу. Як же мені хочеться зіпсувати моїй Снігуроньці передсвяткові плани по завоюванню Дена, і я знаю як це провернути не викликаючи підозр. Чекай, Фісочко, буде тобі романтики скільки, що не встигатимеш відбиватися. Відкашлявшись і стерши з обличчя посмішку, ввічливо постукав у двері потрібного кабінету.

— Заходьте, – запросила викладачка.
— Доброго вечора, Ларисо Петрівно. Мене попросили передати вам документи, – я галантним жестом поклав папку перед брюнеткою, – дозвольте задати одне питання?

— Так, Вікторе, я тебе уважно слухаю.

– У мене до вас є важлива розмова, яка потребує вашої якомога швидшої уваги, – широко посміхнувшись, я помітив заінтригованість на обличчі можливої союзниці. Ми не раз перетиналися з викладачкою, тому були добре знайомі і у мене був прекрасний шанс отримати роль у новорічному дійстві.
— Вікторе, сідай. Я тебе із задоволенням вислухаю, – в очах Лариси Петрівни я помітив неабияке бажання дізнатись більше.
— Я хотів поцікавитися, як проходить підготовка до святкування Нового року? – присівши, я намагався проявити неабияке зацікавлення даним питанням.
— Невже ти хочеш взяти участь?
— Можливо, – дав химерну відповідь на запит співрозмовниці.
— Твоє бажання похвальне, – ствердно закривала головою брюнетка. На моєму обличчі розцвіла осяйна посмішка.
— Я також про це думаю.
— То ти хочеш отримати роль в одному із спектаклів? – запитала Лариса Петрівна.