Розділ 1

Дні в палаці минали з блискавичною швидкістю, немов шалені. Життя йшло своєю чергою, не змінювалися ні люди, ані декорації. Місафір продовжувала підкорювати серця старійшин та магів, за результатами кожного випробування набираючи високі бали. Натхненно допомагала своїй суперниці Лонді Арленській, намагаючись утримати її на відборі якомога довше. Дружила з Єлен Фізрельською, зналася з красунею Жаннет Ніндрийською, але тепер не дозволяла собі довіряти. Історія з Аврелією остаточно похитнула її упевненість в існуванні жіночої дружби.

Брат Марк завжди був поруч, підтримував і оберігав.

Але справжнім талісманом успіху віконтеси був принц Тео, який незмінно з'являвся у покоях дівчини по обіді й забирав її у їх таємне місце. Тренувалися натхненно й навіть безжалісно. Спадкоємець настільки боявся недооцінити ворогів, що зовсім не давав спочинку своїй красуні. Ніжні поцілунки та тихі розмови залишилися в минулому. Тепер учитель та його учениця віддавалися винятково магії. Магії, рівень та сила якої зростали щоденно настільки, що відбивати все більш умілі, точні та професійні удари юнакові було неймовірно важко. Аж надто тоді, коли він став тренувати стихії дівчини, якими сам не володів. Місафір легко утворювала хвилю, будувала земляну стіну та зносила її повітряним кулаком, а принц наполегливо спостерігав за тим, ставлячи все вищі планки й остерігаючись, щоб випадково не потрапити у радіус магічного терору. Портал віконтеса Ліемська так і не зуміла навчитися відкривати самостійно, зате опанувала техніку шпигування та маскування. Тео вчив її всього, що знав сам, уявлення не маючи, що саме їй може знадобитися. За маскою суворого викладача приховувався захоплений дівчиною погляд та велике бажання змінити тактику навчань, бути м'якішим із бідолашною. Але він добре розумів, що життя немилостиве і вже завтра вітер змін може принести лихо. Тоді Місафір мусить бути сильною та готовою змагатися. Вона повинна знати свої слабкі та сильні сторони. Магія, як і мускули, вимагає щоденного тренування. Але вражало найбільше те, що після чергових невдач, опіків, розчарування, болю та втоми, Блискавична жодного разу не поскаржилася на суворі методи навчання. Не заплакала навіть тоді, коли по необережності вдарила в себе ударом вітру. Могутня хвиля відкинула шатенку аж до кам'яної стіни, від якої вона отримала не менше. Тоді навіть серце Тео застигло в жаху, але віконтеса навіть не скривилася. Терпіла все, беручи до уваги зауваження та досвід минулих невдач. І це заслуговувало захвату й поваги.

Сигізмунд знайомився зі своїми нареченими, ходив на побачення, займався державними справами, ночував у покоях Інгред, аби вгамувати її ревнощі, але від віконтеси Ліемської старався триматися якомога далі. Дурний браслет, який дівчина носила, не знімаючи, чомусь не діяв (точніше діяв, але геть не так, як планувалося). А її енергетика настільки пригнічувала, що кронпринц ледь витримував цю каторгу.

Коли настав день прощання із тими нареченими, які повинні покинути відбір за результатами попередніх випробувань, дівчата не могли знайти собі місця з самого ранку. Хтось чепурився, хтось, як Хлоя, відлежувався на перинах в істериці, але Місафір вже давно покинула власні апартаменти й при всій бойовій готовності атакувала принца Тео, відточуючи на ньому магію вогню. Ця зустріч сонця була однією із найбільш екстремальних у їх житті. Після двогодинних тренувань, спадкоємець м'яко всміхнувся віконтесі, зауваживши:

— Уперше бачу дівчину, яка о такій порі не спить у ліжечку й не чепуриться перед дзеркалом. Ти велика молодчина, мишко. Тобі час готуватися до церемонії результатів?

— Так, пора, — ледь усміхнулася вона. Переривати тренування, які вже встигли стати частиною її життя, не хотілося. Опановувати й приборкувати власну магію виявилося неймовірно цікавою справою. — Закинеш мене у мої покої? До речі, Тео, сьогодні по обіді, як завжди, не зможемо зустрітися. Нове випробування.

— Добре, мишко. Але ти робиш великі успіхи, вже майже не плутаєш стихії. Це мене безмірно тішить. День можна пропустити. В будь-якому разі ти, певно, вже стомилася від такого військового стилю життя? — похвала від учителя варта дорогого.

— Ні краплі! — поспішно вигукнула вона, тим самим викликавши ніжну усмішку принца. — Тренер мною задоволений? — відчувши міцні руки на своїй талії, піднесла яскравий погляд до карих очей, коли ті були так близько, й солодко прошепотіла, гублячись у безодні ніжності. Тео просто й легко стиснув плечима, відверто відповівши:

— Буде задоволений, коли ти покинеш відбір.

— Май совість, я й так через тебе з Сигізмундом не бачуся, бо Марк мене не відпускає його шукати, — хмикнула віконтеса.

— Брата потрібно слухати, він у тебе розумний, — хитро усміхнувся красень, скосившись на синьооку. Тієї ж миті воля весняного саду перетворилася на клітку вишуканих покоїв. Ніжно торкнувшись вустами носика дівчини, принц тієї ж миті розчинився у повітрі. Місафір зітхнула. Раніше її бентежила надмірна увага юнака, але теперішній холод просто зводив з розуму. Було відчуття, що якби не обіцянка допомогти опанувати магію, Тео взагалі не шукав би приводів для зустрічі. Це засмучувало й водночас ображало.

Церемонія відбувалася у малахітовій залі в присутності магістра вогню, шановної комісії, принців та Її Величності Марії, яка за всім спостерігала з тераси над апартаментами. Графиня Дорра Наарська, вона ж сваха відбору, нині у розкішнім червонім платті з китицями (не інакше, як позичила в Інгред — це був її стиль) велично стояла перед дівчатами, проголошуючи довгу промову про те, що бути королевою — відповідально і не кожна аристократка може впоратися з цією ношею. Наречені безнапасно прослухали більшу частину монологу, від нудьги розглядаючи хто принца, хто старійшин, хто гобелени ручної роботи за їх спинами, а Місафір — китиці на платті свахи. Ну вже дуже вони її веселили. Лише виховання завадило підійти до графині й попросити подарувати їй одну таку. Віконтеса повішала б її у себе над ліжком, наче підкову, на успіх.