Глава 23. Коли наступає кінець

Крик Люсі відлунням зазвучав у голові Майка. Він зрозумів, що вчергове піддався ступору. Поки він, заклякнувши, стояв на місці, Джейден кулею метнувся просто туди, де в метрах трьох висіла припнутою до колони Люсі. Дівчину мовби утримували якісь невидимі ланцюги, натягуючи руки в сторони і сковуючи по зап’ястях. Вона пручалася, кричала, жорстко шарпала головою зі сторони в сторону, від чого швидко почала втомлюватися, і шкіра її стала вкриватися ріками поту.

― ПРИПИНИ!! ― заволав Джейден.

Та Веріс і не збирався цього робити. Напівпрозора чорна магія поширювалась із мітки на руці Люсі просто у таку ж мітку на передпліччі зрадника. І він явно насолоджувався цим.

― ГЕЙ! Я ДО ТЕБЕ ЗВЕРТАЮСЯ! ― Майк іще не бачив Джейдена таким озвірілим… його обличчя поглинув гнів, а повітря… повітря довкола нього почало буквально стискатись.

На надшвидкості він викликав свій двосторонній меч і, зірвавшись з місця, був готовий налетіти на Веріса і розмазати його по землі. Майк бачив його рівно секунду, але вже уявляв, якої сили буде цей удар…

Та його не сталося. Кейн ступив крок назад. У ту ж мить Джейден щосили влетів у щось невидиме, що явно оточувало Веріса. Від цього одразу ж відлетів. Зброя вилетіла з його рук й розчинилася у повітрі.

Кейн моментально викликав свій батіг, але Веріс проказав, повертаючись до нього і все ще продовжуючи насичувати себе силою із передпліччя Люсі:

― Я б не радив. Ця штука, ― вирячив він очі, поглядаючи довкола себе. Майк лиш зараз побачив, що навколо нього на плитці був випалений круг. ― Висмоктує магію. Цілком, як невидиме поле у тій печері.

Джейден тут же скочив на ноги і змахнув рукою в надії викликати свій меч. Та нічого не трапилося. Він спробував ще раз, але… знову нічого! Рани на його обличчі від врізання в невидиму перешкоду на неймовірній швидкості також не збиралися загоюватися так швидко, як завжди.

Жнець заволав:

― ЩО ТИ В БІСА НАРОБИВ?! ЗВІЛЬНИ ЇЇ! НЕГАЙНО!!

― Боюся… тобі краще замовкнути, інакше… я зроблю ось так, ― Веріс протягнув це таким владним тоном, що Майк відчув, як по тілу прокотилася хвиля відчаю. Рука Веріса вмить стиснулася в кулак. Магія сильнішим потоком стала виходити із тіла Люсі, від чого та закричала ще пронизливіше.

Джейден спробував метнутися до неї на надшвидкості, та тоді згадав, що тепер вражений цим невидимим антимагічним полем. І тому, ледь не перечепившись через власні ноги, погнав до неї так швидко, як міг…

― А тепер… я впевнений, у вас багато запитань, ― ліниво протягнув Веріс, зменшуючи потік магії, бо це, судячи з його вигляду, шкодило не лише Люсі. Помітно розслабившись, він окинув очима спочатку Томена, а тоді Майка та інших.

― Що відбувається, Кейне? ― поволі проказав Томен, не показуючи жодної емоції, що свідчила б про втрату контролю над ситуацією. ― Це… це справді він, чи…

Та Веріс просто зареготав.

― Але ж ти наївний, брате! ― махнув він вільною рукою. ― Невже ти справді думав, що твої жалюгідні хранителі зможуть мене зупинити?! Ох, ― зітхнув він геть не показово, а так, ніби вони були для нього не страхітливими противниками, а якимись надокучливими мошками. ― Знав би ти, скількох із них я замочив, поки у мене був кістяний кинджал.

Майк насупився. Кинджал прямо зараз був у Кейна. А це значить лиш одне… якщо це не Томен, а Веріс…

Секундочку… в який момент усе встигло перевернутися з ніг на голову?!

Майк второпав, що навіть якби зараз сам тримав в руці кістяний кинджал і володів силою, як у Кейна, то навряд чи наважився б напасти на Веріса. Що, як… що як вони двоє заодно?!

Та Веріс вів далі:

― …і скількох мені довелося розчленити, коли я його втратив, ― додав він із крижаною проникливістю. А тоді озирнувся до Майка й інших, від чого хлопець відчув, як кров у нього захолола в жилах. ― Ну, ви ж уже в курсі, що женців смерті неможливо вбити. Взагалі, з усіх правил є виключення. Скажімо, ― він переступив з ноги на ногу, явно почуваючи себе цілковито захищеним в оточенні антимагічного поля. Тим не менш, магія, заточена в тілі Люсі, якимось чином продовжувала передаватися йому навіть крізь це поле. ― Як із цим полем. Я змінив закляття так, аби крізь нього міг проходити лиш певний вид магії. А саме енергія чистих душ, котрі я спожив за останні тисячу років. Та-ак, це я… весь цей час це був я!

Майк пополотнів. Тепер у нього вже не було сумнівів.

Це був Веріс! Весь цей час він водив їх довкола пальця!

― Але… про що я там говорив? ― прищурився Веріс. ― А, точно. Допоки у мене був кістяний кинджал, ― він активно жестикулював, від чого виглядав іще харизматичніше, ― я убивав всіх хранителів, котрих підсилав до мене мій братик Томен. Та коли його не стало, пташечки із Пекла наспівали мені, що якщо розчленити тіло женця, насправді він не помре. Воно може бути зібране заново і повністю відновлене, але… скажімо, що відчуватиме жнець, тіло якого розчленили і розкидали по всьому Чистилищу? ― він вишкірився. ― Я думаю, твої хранителі чудово це знають.

Роздалися гнівні ричання, крики і вигуки. Хранителі, що оточували всю залу, були готові цілою купою накинутися на Веріса, і чхати їм було на той антимагічний бар’єр.