Глава 21. Томен

― Як ти? ― першим ділом запитав Джейден.

Люсі загубленим поглядом оглянула їх всіх, тоді човен і все довкола. Вони і далі пливли озером Ліні, а до палацу Абаддон, принцеси Лінощів, узагалі не було відомо, скільки ще плисти. Нарешті дівчина сфокусувала свій погляд на усіх, що зосередилися перед нею.

― Я усе знаю, ― проказала зосереджено Люсі. ― У сувої Веріса було все і навіть більше. Він був правий. Король Томен справді хоче поглинути душі Майка та Вірджинії.

Щойно ці слова прозвучали, Джинні та Майк розчаровано перезирнулись.

― Йому це потрібно, бо він хоче повернути собі колишнє життя.

― Колишнє життя? Що? ― підняв брову Джейден.

Кейн насупився.

― Тобто… він не просто хоче кинути свою посаду і переродитися, а ще й… ― зронив Майк, роздумуючи, але його перебив Кейн.

― Посада Короля Чистилища дається раз на п’ять тисяч років. По закінченню строку, обраний Король не піддається переродженню. Його душа розсіюється назавжди.

― Я розповім вам, ― проказала Люсі, коли Майк захитав головою, вважаючи Короля тим ще психом.

Джинні перелізла із задньої частини човна і сіла поруч із Майком. Усі були готові слухати. Лиш тільки Джейден звівся на ноги і позирнув вдаль. Кейн, однак, зробив те ж саме. А Люсі почала свою розповідь:

― Раз в певний час, а саме в тисячу, або більше років, у світі стаються парадокси. Удача і невдача розподіляються нерівномірно. На світі одночасно народжується дві людини ― одна неймовірно удачлива, інша невезуча настільки, що важко собі уявити. В кінці кінців, всесвіт виправляє цю помилку ― обоє приречені на ранню загибель в один і той же день. Суть в тому, щоб той, хто має неймовірну удачу, прожив у щасті і багатстві рівно стільки ж, скільки триватимуть нещастя і страждання іншого.

Ці слова ввели в ступор усіх присутніх. Майк та Джинні пополотніли. Так ось в чому справа! Ось чому їй так щастило, а його завше переслідували невдачі! Це всього лиш бісова помилка всесвіту! Але… заждіть-но… який стосунок це має до історії Веріса…

Та тільки Майк про це подумав, як Люсі продовжила:

― Тисячу років тому теперішній Король Томен мав прекрасне життя. Йому пощастило народитися тією самою неймовірно удачливою дитиною. У нього була велика гарна сім’я, просторе помістя і був він не просто сином забезпечених батьків… він був принцом, ― разом із цими словами Майк старався уявляти все у своїй голові. ― Головною традицією тодішньої королівської родини було водити усіх новонароджених діток до відьми. Її будинок знаходився глибоко в лісі, і, подейкували, що знала вона все на світі. Відьма радо прийняла королівську родину й сказала, торкнувшись рукою чола маленького Томена: «Ваш син не знатиме в житті невдач. Усе йому вдаватиметься і все, чого забажає, він матиме. Доля подарувала вам неймовірний подарунок, тож насолоджуйтесь». Відьма знала і про темну сторону неймовірної удачі, проте зауважувати про це королівській сім’ї не стала. Скарбів, якими вони обдарували її після цього передбачення, безперечно вистачило б їй на все життя в достатку.

З самого малечку принц Томен добре знав про свою неймовірну удачу. Як і казала відьма, йому все вдавалось і все, чого б він не торкався, буквально розквітало. Його присутність у палаці принесла королю й королеві неймовірні успіхи у веденні внутрішньої й зовнішньої політики. Королівську сім’ю буквально обожнювали, а потримати за руку фантастично удачливого Томена приїжджали з найвіддаленіших куточків країни. І він радо ділився своєю удачею. А вона лікувала хвороби, приносила славу й багатство.

Майбутній король жив спокійно. Усе, що треба, діставалось йому без зайвих зусиль. Він був «перлиною» країни. І, крім того, майже невразливим. З самого народження він не захворів на жодну з інфекційних хвороб, а знахарі казали, що стан його організму близький до бездоганного. Більше того, з його появою у королівстві цілковито зникла епідемія чуми, а чутки про неймовірного принца поширювалися по всьому континенту.

Томен безстрашно ходив гуляти до лісу практично кожного дня. Він знав, що навіть якщо і зустріне там хижаків, вони не стануть нападати на нього, а обійдуть стороною. Він вважав свою удачу куполом, що ховав його від усіх негараздів. Він був упевнений, що так буде завжди.

Та одного разу Томен знайшов у лісі хлопчика. Він був брудним, хворим і нещасним. Здавалося, що він живе тут із самого народження, буквально вигризаючи собі шлях до виживання. Поспілкувавшись із ним, Томен дізнався, що хлопчик був із бідної сім’ї і його у три роки виставила з дому мати, посилаючись на те, що їй нічим його годувати. Так він перебрався у ліс і жив тут до тих пір, поки йому не стукнуло тринадцять, і його не знайшов принц Томен.

Коли ж принц запропонував хлопчику допомогу і запитав, як того звати, той відповів, що у нього немає імені. Він був дванадцятою дитиною у сім’ї, і у матері не було часу не лише на те, щоб його прогодувати, а й на те, щоб дати ім’я. Серце принца Томена стиснулось. Йому стало жаль хлопчика, і він сказав йому: «Я забираю тебе у свій палац, тож віднині ти більше не знатимеш бідності й голоду. Я нарікаю тебе Верісом, і взамін бажаю, аби ти став моїм другом».

У принца Томена було багато шанувальників, його любили всі, від найменшого до найбільшого. Та попри все це у нього ніколи не було справжнього друга. Він відчував нещирість, що відходила від людей, іще з самого дитинства. Він знав, що усі вони підлещуються до нього, та насправді страшно заздрять йому. А цей бідний брудний хлопчик… Томен побачив світло в його очах і зрозумів, що він обов’язково стане його другом.