Глава 20. Кейн

Кейн стояв поруч із Джинні в задній частині човна. Він уважно стежив за водою вдалині, поки їхній човен повільно плив, не приваблюючи уваги русалок та підводного чудовиська. Жнець розумів, що вони не стануть атакувати ближчим часом. Якщо у монстра і відростають щупальця, він відрубав їх достатньо, щоб на якийсь час ця потвора залягла на дно. Що ж до русалок… Кейн просто сподівався, що вони не будуть настільки дурними, аби знову поткнутися до них і позбутися своїх голів.

Джинні якийсь час сиділа скраю, дивлячись у протилежний від Кейна бік, а тоді якось ніби між іншим поглянула на нього, на його широку спину, ідеальну сорочку і мужні передпліччя, що виднілись під засуканими рукавами. Вмить дівчина підвелася й підійшла до нього.

Він відчув її присутність, навіть не позираючи в її бік. Дівчина поглянула на водну гладь. Ніч була неймовірно спокійною. Світло місяця осяювало човен, а зірки у небі мерехтіли, вказуючи на ясну погоду наступного дня. Спека нітрохи не спадала. Та, схоже, усі уже змирились із тим, що приречені з’явитися на Суд Ліні спітнілими і виснаженими.

Нарешті Джинні відкрила рота, аби щось проказати. Та на мить завагалась… а тоді проговорила швидко, щоб не встигнути пошкодувати:

― Чому… чому ви мене захищаєте?..

Кейна мовби пронизало струмом.

В голові його активувалися давні спогади.

***

― Чому ви мене переслідуєте? ― перед ним стояла Даян, однак молодша, років дев’ятнадцяти. Одягнена у хутро та шкіру, вона тримала в руці лук, а за спиною був колчан зі стрілами. Обличчя у неї було непохитне, а погляд швидкий і проникливий, мов у яструба.

Вони стояли посеред лісу, дерева у якому розміщувалися геть негусто і були представлені в основному хвойними ― різними видами сосен.

Кейн, також одягнений у хутро та шкіру, однак дещо бідніше, ніж вона, загадково посміхнувся. Із його уст долинули слова в узагалі нехарактерній для нього тепер манері:

― Я вас не переслідую, а захищаю.

Почувши це, Даян насупилась, розвернулась до нього повністю і склала руки на грудях. Обличчя її пронизала нотка цікавості.

― Чому ви мене захищаєте?

Кейн змінився в обличчі. Очі його сяяли, а сам він окинув ними ліс.

― Не подумайте неправильно, ― протягнув він, усміхаючись, ― але це ліс. Тут повно диких звірів і...

Обличчя Даян залишалося все таким же непохитним. Вона окинула його з ніг до голови і проронила:

― О. Я прийшла сюди полювати. На них.

― Із цим? ― Кейну знадобилася секунда, аби вихопити лук із її рук. Дівчина так і отетеріла ― вирячилася на нахабу зеленими очиськами. ― Ха. Хотів би я поглянути, як би ви вполювали цим гірського лева!

Дівчина обвела його таким злючим поглядом, мовби просто зараз уявляла, як пристрелює його з цього ж лука. Різко вихопивши його у нього з рук, вона зауважила, гордо задираючи підборіддя догори:

― Тут немає гірських левів.

― А от і є, ― спокійно сказав Кейн, дивлячись виключно в її неймовірні очі. ― Я сам бачив.

― І що ви зробили? ― недбало кинула Даян.

― Відпустив його.

Даян голосно пирхнула.

― Такий собі із вас мисливець.

― Я й не казав, що мисливець, ― широко всміхнувся їй Кейн. Таким він узагалі не був схожим на себе теперішнього. Так, йому у цих спогадах було теж десь дев’ятнадцять, як і їй, але… його поведінка… він був щирим, відкритим і… фліртував із нею. ― Але і ви... теж не мисливиця, ― блиснув він очима.

Даян округлила очі:

― Перепрошую?

― Ви донька найбагатшого в місті купця, ― зронив Кейн так, наче насправді вона була донькою короля.

― І? Це тому ви вирішили мене переслідувати? Я вибачаюся, але... вам краще перестати це робити, поки я...

― Поки ви... що?

Враз Кейн так різко накинувся на неї і припнув до найближчої сосни, що дівчина широко розкрила рота, вирячила очі і…

― Ви! Це... це неподобство! ― випалила вона дзвінким голосом.

Кейн нахилився до неї із іронічною усмішкою:

― Поки ви що? Що ви хочете мені зробити?

― Я... ― дівчина зашарілась, справді не знаючи, що робити. Спробувала ударити його луком, але хлопець прудко вибив його із її рук.

― Ви неймовірно бойова жінка. Таких вкрай мало у наш час, ― з явною гордістю в голосі проказав він.

Даян набурмосилася:

― Ви не у моєму смаку.

Він, схоже, узагалі не чув її:

― Поглянути хоча б на те, що ви у штанях! ― окинув Кейн її очима. ― Це ж просто шок!

― Вперше бачите леді у штанях? ― пхикнула Даян. ― У чому ваша проблема? І взагалі. Відпустіть мене негайно!

Кейн вишкірився у задоволеній усмішці.

― Якщо ви ще не помітили, леді у штанях... я зовсім вас і не тримаю.