Глава 19. Озеро Ліні

Дорога до останнього Суду, Суду Ліні, виявилася геть не такою, як уявляв собі Майк. Весь цей час він асоціював лінь із пустелею, із чимось затяжним, довгим і нудним. В якійсь мірі місце, в якому вони опинилися, ідеально вписувалось в цей опис. Та з іншого боку Майк узагалі не розумів, за що судитимуть їх з Джинні на цьому Суді. За лінь? Та жоден з них не мав часу на лінь. Поки він відбивався від невдач, ледве встигаючи спати, їсти і ходити на роботу, Джинні постійно працювала, знищуючи негідників, вбивць та терористів. Якщо говорити про лінь, їх двох вже точно доведеться оминути. Тому певною мірою Майк був спокійний щодо майбутнього Суду, але його явно насторожував той факт, що Суд Ліні був останнім, сьомим Судом. Усе останнє зазвичай найважче. Саме цього вчить нас життя змалечку. У старших класах важче вчитися, останні завдання у тесті завжди для розумак, хто останній іде здавати іспит, тому дістаються найдурніші запитання. Так само, якщо ти забігаєш в автобус чи метро останнім, ти висиш у дверях, і якщо ти заходиш в пекарню останнім, тобі дістаються тільки несмачні вироби, ті, які ніхто зазвичай не купує.

Майк прокручував собі це в голові, нутром відчуваючи, що попереду його чекають геть непрості випробування.

У той же момент женці згуртувалися довкола Люсі, що моментально привернуло увагу хлопця і Джинні, котра весь цей час сиділа, понуро дивлячись на воду. До слова, вони опинились у човні, що сам по собі плив абсолютно безкрайньою водоймою без жодного руху хвиль. Штиль тут стояв такий, що, позирнувши у воду, можна було чітко розгледіти своє відображення.

Люсі тримала в руках сувій. Той самий, який вони дістали в тій ямі. Амона якось її називала, та Майк подумав, що буде геть безглуздо запам’ятовувати її назву, враховуючи, що він ніколи не побажав би опинитися там знову.

― Це повинно показати нам правду, ― зронила Люсі й поклала згорнений сувій собі на коліна. Джейден та Кейн сиділи навпроти неї. Майк дивився через плече, Джинні позирала здалеку, не підводячись із свого місця. До слова, вона дивилася більше на зосереджене обличчя Кейна, аніж на сувій на колінах Люсі.

― Веріс, дурачина, невже не міг сам нам все показати?! ― зітхнув Джейден, явно згораючи від нетерпіння дізнатися, що ж там у тому сувої.

Майку хотілося сказати, що зараз вони все прочитають, тож для чого Верісу з’являтися до них, ризикуючи своїм розкриттям. Нехай продовжує шукати спосіб розправитися із Королем.

Але тоді Люсі стала робити те, чого Майк аж ніяк не очікував. Він ж то думав, що вона просто розгорне сувій і зачитає всім його досьє з сухими фактами про його життя, бо саме так Майк і уявляв цю штуку, але… Люсі раптово засукала рукав на своїй правій руці і, обернувши руку тильною стороною догори, різко спрямувала на сувій, склавши пальці у печаті. Для цього вона з’єднала великий та безіменний пальці, а всі інші рвучко випрямила.

Від цього на відкритій стороні її передпліччя почав проявлятися магічний знак. Він був схожим на переплетення якихось незрозумілих символів і сяяв так яскраво, що Майк аж очима закліпав. А коли спрямував погляд на сувій, то побачив, що він піднімається із її колін у повітря і починає розгортатися сам по собі. Люсі продовжувала тримати руку у печаті, заплющивши очі. Майк насупився.

― Вона читає, ― пояснив Кейн, підводячись, аби розімнути ноги. ― Це довга процедура. Але у нас багато часу.

Майк підвів підборіддя догори. Подумки у нього прозвучало «а-а-а», він визнав, що щось це йому таки прояснило, адже Люсі була читачкою душ, а, отже, це цілком логічно…

― Вона єдина з нас, хто може прочитати сувій Вельзевула, ― проказав Джейден, також підвівшись, аби поглянути на безкрайній горизонт. Вони плили якимось зовсім нерухомим океаном, а сонце на обрії тим часом готувалося до заходу. Усе довкола почали осяювати оранжеві промені, формуючи враження чогось неймовірного, казкового. ― Для любих інших очей там… не порожньо, ― гмикнув Джейден, втішившись, що швидко дібрав потрібні слова, ― але і не змістовно. Скажімо, якби ти зазирнув туди, то побачив би якісь каракулі, ієрогліфи, дурні символи. Саме тому… вона така цінна.

Коли він проронив це і поглянув на Люсі, Майк насупився. Між цими двома щось змінилось… щось явно змінилось з часу того, як вони вирішили більше не акцентувати на минулому. Наче вони і поводили себе як раніше, наче були просто колегами, що працюють разом більше трьохсот років, але… щось між ними наче змінилось назавжди. І вони не збирались цього приховувати.

Напівпрозорий потік магії, сповнений незрозумілими для Майка символами, став всмоктуватись від сувою до знаку на передпліччі Люсі. Дівчина злегка насупилась, але продовжила процедуру. Майк побачив, що Кейн і Джейден озираються довкола, тож і сам, ще раз поглянувши на Люсі, вирішив зайнятися чимось іншим.

Він наважився наблизитись до Джинні. Вона сиділа на іншому кінці човна, дивлячись на воду. Через те, що човен плив, а це була задня його частина, вода тут була рухома і від того її відображення постійно миготіло хвильками.

― Джинні, ― стиха проказав Майк.

Дівчина озирнулася. З її вигляду важко було зрозуміти, про що вона зараз думає. Він і сам не знав, з чого почати розмову. Та раптом дівчина відвела погляд на воду і проговорила тихим голосом:

― Це несправедливо. Щодо нас, ― знову озирнулася вона на Майка, котрий і гадки не мав, про що вона говорить. ― Я думала, після смерті нічого немає. Думала, просто помру і все. Точніше… я навіть не до кінця второпала, як це сталось.