Глава 17. Смерть ― це також вибір

Здивування від слів Люсі відбилося не лише на обличчях Майка та Вірджинії. Джейден зіронізував:

― І розмазатися там в пляцок?

Майка, однак, хвилювало дещо інше. Він вибіг перед усіма і буквально затремтів від холоду:

― Гей, народ, а ніхто часом не хоче… не знаю, начаклувати які-небудь зимові шмотки?

Та його усі вперто проігнорували. Кейн пройшов мимо і зазирнув в яму.

― Люсі права, ― зробив висновок він. ― Це єдиний спосіб спуститися вниз.

Майк відчув дику гіркоту від усвідомлення того, що його слова пролетіли мимо вух усіх присутніх. Поруч із ним виникла Джинні. Хлопець вирішив спробувати ще раз:

― А ми не можемо, скажімо, начаклувати якесь спорядження і спуститись вниз?

Кейн повернувся до нього із незворушним обличчям:

― Ти умієш ним користуватися? Лазив коли-небудь по горах?

Майк розгубився.

― Ні, не лазив, ― швидко відповіла замість нього Люсі своїм безтурботним голосочком.

― Люсі! ― обурено вигукнув хлопець. А дівчина йому лиш мило всміхнулася. Майк з острахом позирнув вниз. Яма здавалася глибоченною, у ній просто не було видно дна.

― Я не відчуваю жодних слідів магії, ― нарешті зронив Кейн. ― Що б то не було, Веріс спускався туди без жодної допомоги. Очевидним є те, що він просто туди впав.

― Ага, дуже переконливо, ― буркнув Джейден.

― Ну, він же був цілком цілий, коли ми його востаннє бачили і… ― Джинні розуміла, що сама себе вводить в тупик, ― це була його проекція… яку я вбила. А, байдуже, ― раптом сказала вона, наблизившись до краю ями. ― Не спробуємо, не переконаємось.

Та Майк різко вхопив дівчину за плече:

― Зовсім здуріла?!

Джинні безтурботно поглянула на нього через плече:

― Ми уже мертві, не забув?

Майка це геть не переконало. Він захитав головою… але тоді враз сталося те, чого ніхто не очікував. Просто на його очах, зірвавшись з місця, Люсі стрибнула просто вниз!

― Мишенятко!! ― нажахано закричав Джейден, кидаючись на місце, де вона щойно стояла і вчасно гальмуючи перед самим обривом. Камінці та сніг з-під його чобіт полетіли вниз. Він ошелешено поглянув услід дівчині, від якої лишався тільки крик, що все віддалявся.

Майк так і застиг у шоці. Коли голосу Люсі не стало чути, а Джейден продовжив її гукати, Джинні несподівано вислизнула з його руки.

― ДЖИННІ! ― заволав Майк, але зіткнувся із тим же, що і Джейден ― вона кинулась униз і зникла за секунди.

Обмінявшись вкрай шокованими поглядами, Джейден та Майк поглянули на Кейна, коли той сказав:

― Ви збираєтесь і далі тут стояти?

І, просто підійшовши до краю, ступив у повітря і полетів вниз.

Щойно Кейн зник, між Джейденом і Майком запанувала хвилина мовчання, так необхідна їм обом. Коли ж шок трохи минув, вони обоє дуже недовірливо підійшли до краю обриву.

― Ти боїшся висоти? ― запитав Джейден ніби між іншим.

― Ні, просто…

― А от я боюся, ― скривився Джейден. Майк на нього не дивився. Його лякала невідомість, що ховалася у темряві ями. Та несподівано жнець викрикнув: ― І саме тому я не залишуся тут один! ― і враз, штовхнувши рукою Майка, разом із ним стрибнув у небуття.

В якийсь момент Майк уже подумав, що це кінець. Що тепер він точно помре назавжди, що розмажеться по камінню, або наколеться на якийсь гострий виступ. Він уявляв, що цей момент наступить от-от, уже зараз, але його все ніяк не було. Коли ж по відчуттях пройшло більше тридцяти секунд, Майк наважився розплющити очі.

Вони все ще падали. Він бачив Джейдена. Той летів майже на рівні із ним і взагалі не скидався на того, хто боявся висоти. Він кайфував від польоту.

І від цього видовища Майк отетерів настільки, що втратив іще з секунд десять вільного падіння, поки не усвідомив, що усе це дійсно відбувається насправді. Стіни ями проминали повз них на нереальній швидкості, а тьма під ногами не зазнавала жодних змін. Зовсім скоро вони геть перестали бачити один одного, але Джейден запалив у руці фаєрбол.

― Ха-ха-ха, це неймовірно! ― кричав жнець.

Майк не міг повірити своїм вухам. Яке ще в біса неймовірно?! Як можна так довго падати?? Чи буде від цього падіння болючішим?? Чи залишиться від них бодай щось??

Ці питання хвилювали його настільки, що він був переконаний, що не встигне толком їх обдумати, як прийде кінець. Та він, на диво, все ніяк не приходив.

― Гей! ― окликнув його Джейден. ― Розслабся!

Та від цих слів Майк напрягся тільки більше. Він поглянув на женця скривленим від жаху обличчям, а той лиш зареготав.

― Бачив би ти своє лице зараз!

Майка не хвилювало, яким було його лице. Він думав лиш про те, яким воно буде, коли він впечатається в каміння внизу.

― Розслабся, і кайфуй! Коли іще ти відчуєш вільне падіння?