Глава 16. У чому твоя ненаситність?

Кейн з’явився у будиночку з багаттям у каміні якраз тоді, коли всі решта повернулися. Люсі розпочала свою оповідь, після чого у всіх виникли надто різні думки. Та, в цілому, почало з’являтися більше приязні до Веріса і менше довіри до Короля. У ній також сумнівався і Кейн, а це для Майка багато означало. Він не знав подробиць історії, що пов’язувала його із Люсі та Джейденом, та знав, що він скоїв щось жахливе, що привело до їх смерті. Також хлопець знав, що Кейн у своєму першому житті вчинив гріх іще гірший, ніж цей, бо цей був лиш способом Пекла нагадати йому про спокуту. Та навіть попри це у Майка жодного разу не виникало відрази до Кейна. Так, він частенько побоювався його, особливо, його пропалюючих до кісток поглядів, а також полум’яного батога в руці.

Та попри все це Кейн являвся для Майка важливою фігурою загробного світу, тим, хто багато чого знав, а, отже, достеменно розумів, кому слід і кому не слід довіряти. Ще з самого початку Майка насторожував той факт, що Кейн вислуховував Веріса, що не став убивати його навіть тоді, коли Король наказав йому це зробити. Хлопець розумів, що у Кейна було якесь певне уявлення про Веріса, що не дозволяло йому діяти нерозсудливо, і це змушувало Майка замислюватися кожен раз, як на них нападали стражі, підвладні Верісу.

Тепер же вся ситуація схилялася до того, що Веріс існував, аби запобігти якомусь жахливому злочину, що його замислив Король. Майк не знав, що то була за причина і для чого Королю знадобилося живитися душами, придатними для переродження. Та якась його частинка асоціювала Короля із образом тих самих зловісних лиходіїв, котрі мають владу і хочуть її ще більше. Можливо, Король Чистилища мало чим відрізняється від стандартного антагоніста.

Зрештою, після довгих дискусій, було вирішено залишитися до кінця ночі в будиночку, добре виспатися, і вже на світанку рушати до Бельфеґора. Про Суд цей Люсі обіцяла розповісти по дорозі, тож Майк вирішив спати. Він дещо заспокоївся від думки про те, що все насправді не так вже й погано і, якщо Веріс про все подбає, у нього й далі буде шанс на переродження. Все ще плекаючи надію про те, що зможе вибрати собі щасливе й безтурботне життя (але не повне суцільної удачі! У цьому він переконався, послухавши розповідь Джинні про її життя і смерть), він заплющив очі, вмостившись на старій лаві.

На диво, він заснув досить швидко, повністю довірившись Джейдену, що першим заступив на чергування. Хоч Люсі і спепелила штук з тридцять тих голодних монстрів з перевернутими обличчями, проте достеменно ніхто не знав, скільки їх іще може ховатися в тіні.

На світанку, голодні й холодні, усі прокинулися і одразу ж взяли курс на палац Бельфеґора. Зовсім скоро виявилося, що ніякого палацу, як такого, в принципі не існує. Люсі белькотіла, як і раніше, коли Майк тільки замислювався про те, аби розпитати про те, що його чекає:

― У короля Бельфеґора ніколи не було палацу. Та він йому і не потрібен, адже у нього є Стіл Ненаситності.

― Стіл Ненаситності? ― скривився Майк. А тоді пхикнув, будучи явно добре виспаним для саркастичних зауважень: ― Дайте вгадаю, повно їжі, але нічого не можна їсти?

― О, ні, там треба їсти, ― зрівнявся із Майком з іншого боку Джейден. Схоже, він був також у кращому настрої, ніж вчора. ― Однак, суть в тому, щоб знати, що їсти.

― Це психологічне випробування, ― пояснила Люсі, ― душа повинна сама відчути, яка страва неотруєна, вибрати її і з’їсти.

Майк знизив кутиками губ:

― О, ну це просто. Я все життя так і жив.

В голові його мовби пронеслися усі ті моменти, коли він перевіряв їжу на доброякісність. Через його постійну невдачу він травився набагато частіше за інших людей. Йому не потрібно було пити воду з крану чи не мити фрукти, він отруювався навіть продуктами із супермаркету, ризик отруїтися якими майже рівний нулю. Та поки існував бодай якийсь відсоток ризику, невдача Майка швидко заганяла його в ці рамки.

Перевірка їжі на доброякісність стала для нього щоденним ритуалом. Частенько він виявляв у їжі з доставки тарганів, людське волосся, а іноді навіть сліди отрут, які в принципі не мали там бути! Його ніс добре відрізняв різноманітні запахи, що могли вказувати на підозрілий продукт, тож Майк був втішений, що Суд у Бельфеґора мав пройти саме таким чином.

Невже нарешті його вміння, яких він набув, пристосовуючись боротись із невдачами, хоч десь пригодяться!

Та враз прозвучав вічно серйозний голос Кейна:

― Забудь про це слово. Просто не буде. Бельфеґор, як і ще двоє Суддів, яких нам залишилося пройти, найбільш прискіпливі з усіх.

― Але Веріс ж сказав, що вони нас пропустять, ― зауважила Джинні, ― Король же домовився, щоб нас пропускали, бо йому потрібно, аби ми точно підтвердили чистоту наших душ і стали до переродження.

― Це вірно, ― відказав на це Кейн. ― Король міг наобіцяти їм чогось навіть більшого, ніж наобіцяв нам. Та Судді семи Судів ніколи не підкорялися йому повністю. Король, можливо, і Король, проте без них Чистилище не має сенсу. Вони знають свою цінність, і вміло цим користуються. Вони можуть сказати Королю, що пропустять вас, і не пропустити, бо їм просто так захочеться, або у них буде поганий настрій.

Цей факт миттю стривожив Майка. До сих пір він був переконаний розповіддю Люсі про те, що Судді колись теж були людьми і суддівство ― їхнє покарання за ті чи інші гріхи, і вони лояльні до душ, що не винні, бо воліли б і самі мати таке відношення до себе у свій час.