Глава 15. Не дозволяй минулому визначати те, ким ми є зараз

Дорога до Суду Ненажерливості, у якому правив король Бельфеґор, лежала через, на перший погляд, звичну пустелю Чистилища. Це місце здалось Майку дуже схожим на те, у якому він опинився вперше, коли потрапив сюди. Перед Дзеркалом Долі був такий самий темно-червоний твердий ґрунт під ногами, такі ж поодинокі каміння та скелі, і, звісно, багряне небо над головою. Спочатку хлопець подумав, що їх перемістили не туди, куди слід, але Кейн повідомив, що до Голодного Міста вони дістануться, пройшовши декілька кілометрів цією пусткою. Майк подумав, що саме за тим містом і буде палац Бельфеґора, тож підсвідомо підготувався до чергового хайкінгу, одночасно пригадуючи, що їв останній раз ще на застіллі в Асмодея, а з тих пір пройшло узагалі невідомо скільки часу. Хлопець пригадав, що якось женці згадували, що поки вони тут, час у світі живих іде набагато швидше, і, фактично, один день тут дорівнює тижню там. З цим багато чого ставало зрозумілим, хоча водночас Майк відчував, що тільки більше заплутується. Він хотів би знати, по якому з цих часів рахується вік женців, і чи значить те, що якщо все рахується по часу Чистилища, женці буквально проживають усе довше?

Питання часу хвилювало Майка, але він не мав наміру піднімати цю тему ближчим часом. Він був налаштований нарешті завершити проходження Судів. Він уже пройшов Суд у Люцифера, його відпустила Мамон, в Асмодея все пройшло доволі гладко, і, врешті-решт, його визнав невинним Вельзевул. Він пройшов чотири Суди, і тепер лишалося ще три.

Суд Ненажерливості, яким керує невідомий король Бельфеґор.

Суд Гніву, підвладний імператриці Амоні.

І, нарешті, Суд Ліні, яким управляє принцеса Абаддон.

Майк щосили волів, аби ці троє виявилися такими ж милосердними, як і попередні четверо. Тому йшов, уважно роздумуючи над тим, що ж може чекати його на Суді у Бельфеґора.

Хлопець ішов поряд із своїми Супроводжуючими, котрі ступали за Кейном. Жнець волів лишній раз не обертатися, застосовуючи тільки вуха, аби бути певним, що ніхто не відстав.

Останньою ішла Вірджинія Саверз. В принципі, за нею абсолютно ніхто не дивився, проте руки її все ще були у кайданках. Ступала вона кроком впевненим, проте обличчя весь час мала задумливе. Врешті-решт вона оминула Майка і двох женців, зрівнявшись із Кейном. А тоді й зовсім вийшла перед ним. Компанія була змушена зупинитися.

Вірджинія обвела Кейна підозрілим поглядом. В голові її виникли слова, сказані Верісом і Кейном в різні періоди часу.

― Слухай мене дуже уважно. Те, що я затіяв, має тебе врятувати. Можливо, зараз ти мені не віриш, але май на увазі, краще бути утікачем, ніж тим, що стане з тобою коли пройдеш усі суди.

― Ти прекрасно знаєш, для чого! ― спалахнув Веріс, різко перевертаючи Кейна і нависаючи над ним у спробі обхопити горлянку рукою. ― Наступного разу, як повернешся до свого підопічного, розповіси йому, чому його життя було схожим на суцільну невдачу! ― проревівши це, він поглянув на Кейна таким божевільним поглядом, що могло здатися, ніби від вирячення його очі просто виваляться з орбіт. ― Розповіси, чому ця дівчина була така везуча, що у неї не влучало жодної кулі, які б небезпечні завдання вона не виконувала! Розповіси, що вона померла із ним в один день, коли сама обрала свою смерть! ― нарешті, нахилившись геть близько до Кейна, Веріс прошепотів: ― Вони... ключ до всього, Кейне, ці двоє, вони і погибель, і спасіння нашого світу.

Піднявши підборіддя, Джинні промовила багатозначним голосом:

―  Здається... ви винні мені пояснення. Багато пояснень.

Кейн зосередив на ній свій погляд. Але відповідати не спішив. Джейден відійшов від Майка і Люсі, аби зміряти Джинні втомленими очима:

― Гей, відколи тебе хвилює, що сказав цей покидьок? Ти ж сама його і прикінчила!

Джинні насупилася, а тоді змахнула руками, скованими кайданками.

― Я думала, що він уб’є Кейна! Я поспішила!..

― То тепер ти шкодуєш? ― прищурив очі Джейден. Здається, він узагалі не сприймав цю дівчину.