Глава 13. Відчуття провини

Майк був шокований спостерігати за тим, як змінюються емоції на обличчях Люсі та Джейдена, коли вони, раптово отямившись після дивної втрати свідомості, поглянули один на одного. Хлопець розумів, що, швидше за все, в ході їхньої подорожі Дзеркальним Лабіринтом ці двоє якимось чином отримали доступ до спогадів про свої минулі життя. Але він аж ніяк не здогадувався, які обставини там ховались…

Неочікувано прозвучав звук легкого тріску, і все довкола на секунду осяяли декілька вогняних пилинок. Просто перед Джейденом та Люсі виник Кейн, а поруч із ним ― дівчина із мішком на голові, Вірджинія Саверз. Кинувши оком спочатку на бранку, а тоді на Кейна, Майк був шокований побачити, як Джейден зривається з місця і налітає на Кейна, тут же хапаючи його за комір його вічно ідеального піджака:

― Це був ти! Це... це був ти! ― обличчя женця сповнювали всепоглинаючі емоції. Кейн стояв остовпілий. ― Це не були люди із компанії, це були твої піддані!

Люсі миттю зірвалася з місця й опинилася поруч із ними:

― Що ти таке кажеш?!

Майк насупився, уважно переводячи погляд із двох женців на третього, котрий і досі умудрявся тримати Вірджинію Саверз за сковані наручниками руки.

― Люди, які напали на мене, коли я прийшов, аби віддати її мамі квиток на корабель подалі звідти! ― прокричав Джейден. Обличчя його було сповнене емоціями, як ніколи. Люсі і сама була бліда, як смерть. ― Це не були головорізи компанії, що мали прийти за нею! Це були твої люди! ― прокричавши це, Джейден сильніше стиснув комір Кейна і прокричав із всепоглинаючою люттю: ― Для чого? Для чого ти зробив це з нею??!..

Майк розумів, що нічого не розумів. Та до нього приходило усвідомлення, що ці троє точно були пов’язані більше, ніж команда женців смерті. Він здогадувався, що вони могли жити в один час, але не розумів, як це могло бути можливим. Він точно пам’ятав, що Кейн був старшим за цих двох, що він був женцем довше, і саме тому був їхнім шефом…

Нарешті обличчя Кейна перестало бути кам’яним. Емоції, що відобразилися на ньому, було важко описати, як щось конкретне. Поглянувши в очі Люсі, що стояла поруч із Джейденом, він процідив:

― Тому що... тому що я знав, що вони і так прийдуть за нами!

Очі Люсі забігали туди-сюди. Але сльози першими почали проступати на очах Джейдена.

― У нас усе було сплановано! Ми з Люсі... ми...

Аж тоді Кейн відпустив руки Вірджинії Саверз і торкнувся міцною хваткою зап’ястя однієї з рук Джейдена, яким він тримав його за комір. У погляді Кейна відчувалась одна емоція.

Суцільне відчуття провини.

Спогади, які виникли в його голові, показались і Джейдену також.

Кейн сидів у тому кріслі біля вогню. Люсі дивилася на нього сповненим шоку поглядом. Чоловік проронив віддаленим голосом:

― Я чекав на тебе, доню.

Аби знайти у собі сміливість відповісти непохитним голосом, Люсі була змушена стиснути руки в крихітні кулачки.

― Коли ти повернувся?

― Нещодавно. Я дізнався, що нашій сім’ї надходять погрози від компанії.  Я повернувся, аби це владнати.

Брови Люсі насупились. Від того вона не перестала бути менш гарною. Проста сукня на ній аж ніяк не могла приховати її аристократичного походження.

― Що ти маєш на увазі?

Важко зітхнувши, Кейн підвівся із крісла і ступив крок у напрямку своєї доньки.

― Твоя мама мертва, Люсі.

Обличчя Люсі скривилось від шоку. Очі її забігали туди-сюди…

― Що?! ― вона ступила крок назад, наче не наважуючись прийняти факт почутого. ― Вони… вони знайшли її? Але Джей... він... ― враз розгубленість зникла з обличчя дівчини і змінилась всепоглинаючою люттю: ― Це все твоя провина! Якби ти не покинув нас, якби ти… Я… я ненавиджу тебе!

Кейн мовчав. Здавалося, що він усвідомлював, що у цій ситуації не існувало слів, здатних виправдати його вчинок. Але він наважився ступити крок і крикнути так, як зазвичай робив, коли починав відчувати провину:

― Я був змушений! Я турбувався про честь нашої сім’ї!

― Невже ти себе не чуєш?! Про яку честь ти говориш, батьку?! Ти сам заплямував її, ти обманював людей, ти відмивав гроші, ти наволік на нас біду! Ти гадаєш, ці люди прийшли в наш будинок й убили маму просто так?! Ти сам прекрасно знаєш, що це твоя провина! Твоя і тільки твоя провина!

― Я робив те, що мусив! Хочеш знати правду, Люсі?! Хочеш знати, чому твого батька називають шахраєм?!

Люсі виструнчилася. По щоках її текли сльози, але вона була готова слухати. Можливо, чергову брехню, а, можливо, у її серці все ще була надія, що її батько ще не цілковито погруз у багні.

― Мами більше немає. Тобі слід було розповідати їй, коли вона все ще була жива. Сумніваюсь, що тепер це що-небудь змінить, ― дівчина проронила це із максимальною відчуженістю.

Але Кейн ступив крок уперед.

― Ці люди… із якими я торгував… вони такі ж, як ми… там у них немає достатніх можливостей для того, щоб досягти того, чого досягли ми…