Глава 12. Мені непотрібні твої сльози

Взісь! Взісь! Вжух-х.. вжу-х-х…

Кейн та Веріс зійшлися у надзвичайно жорстокій сутичці. Дівчина, прикована до скелі, могла тільки водити очима туди-сюди, у намаганні відслідкувати бодай когось із них. Батіг Кейна розтинав повітря, а жар від нього доходив аж до неї, хоча билися вони на досить великій відстані. Усі удари батога Веріс або блокував кістяним кинджалом, або затримував, користуючись магією. Нею він також підняв із землі величезні шматки ґрунту, розміром з грузовик, і пожбурив у свого супротивника в надії, що вони блискавично його розчавлять.

Проте Кейн, різко загальмувавши, змахнув батогом. Йому не знадобилося навіть торкатися тих шматків землі, аби повітря, розтесане батогом, рознесло їх на дрібні частини. Розлютившись, що трюк із землею не спрацював, Веріс швидко нагнувся до землі. Його мантія ефектно розвіялась на вітру, під світлом темно-багряного неба Чистилища він здавався неймовірно могутнім. Земля пішла тріщинами під ногами Кейна, але він вчасно розчинився в повітрі, аби з’явитись позаду Веріса і силою удару долоні по повітрю відкинути супротивника геть.

Ударна хвиля понесла чоловіка у мантії, проте в якусь мить він таки зумів втримати рівновагу і, проїхавшись своїми поношеними черевиками по багряному ґрунту, зупинився. Кейн знаходився у метрах трьох від нього, але наносити черговий удар не спішив. Відкинувши батіг на кілька метрів убік, він міцно стиснув його ручку і повернувся до ворога в півоборота, здаючись при цьому до біса ефектним. Його ідеальний костюм до сих пір не зазнав жодного забруднення, наче був покритий якоюсь спеціальною магією, що відштовхувала бруд і пил. Веріс, натомість, тепер був іще більше схожий на бомжа, ніж до початку цієї сутички. Його волосся розтріпалось, а мантія збилася на одне плече. Проте, незважаючи на недбалий вигляд, було у цьому чоловікові щось таке, що відповідало визначенню слова «харизма».

Змірявши ворога лютим поглядом, Веріс уже був готовий знову вступити в сутичку, як Кейн прокричав:

― Відпусти невинну душу, Верісе!

Дівчина у кайданах стрепенулась. Волосся закривало їй очі, але вона уважно позирнула на Кейна.

― Як же я не здогадався… ― ліниво протягнув Веріс, переступаючи з ноги на ногу у розумінні, що ближчим часом битва не продовжиться. Змірявши Кейна харизматичним поглядом чорних очей, Веріс зронив: ― Ти тут по його приказу… приказу Короля.

― Я мушу зупинити тебе, Верісе, ― голос Кейна залишався незворушним. ― Ти накоїв достатньо зла.

― Зупинити… мене? ― пхикнув Веріс. Дівчина в кайданках позирала то на одного, то на іншого. ― Подумай, Кейне, ― проговорив він проникливо, ставши наближатись, ― ти впевнений, що я той, кого слід зупиняти?

Обличчя Кейна залишалось кам’яним:

― Ти убив…

― Це було необхідно!! ― раптово заволав Веріс, ставши активно наближатись на Кейна. ― Я зробив те, що ніколи не наважився б зробити ти, і ти це прекрасно знаєш! ― щойно ці слова розрізали смертельну тишу Чистилища, обличчя Кейна пропустило емоцію. Помітивши її, Веріс став наступати агресивніше: ― Тобі не обманути мене, Кейне, ― проникливість так і володіла його обличчям, ― ти знаєш усе краще за мене. Якщо ці дві душі завершать всі суди і стануть на переродження... шляху назад більше не буде.

Він зупинився на відстані півтора метра. Кейн не спішив зронити бодай слово. Веріс повів далі:

― Ти уже згадав, ким був у минулому житті? Второпав, для чого це все? ― не дочекавшись відповіді, він відказав сам, а чорні його очі проїдали Кейна наскрізь: ― Ми такі ж грішники, як і вони. А то й гірші. Ми мали б горіти у Пеклі, Кейне.

― Я не дозволю тобі розсіяти душу Вірджинії Саверз, ― непохитно проказав Кейн. Батіг у його руці заіскрився. Веріс, однак, не виглядав на того, хто злякався цього жесту.

Дівчина стрепенулася. Поглянула на Кейна із здивуванням ― він знав її ім’я.

― А хто сказав, що я цього хочу? ― раптово реготнув Веріс. ― Забравши від Супроводжуючих, я урятував її!

― Твої піддані напали на мою команду, ― неочікувано Кейн зник і з’явився просто перед Верісом, силою штовхаючи його до тієї самої скелі, до якої була прикована Вірджинія Саверз. Від удару кістяна зброя випала з його рук…

― Це було необхідно! ― знову крикнув Веріс. ― Вони мають згадати, ким були, якщо ми хочемо завадити Королю!

― Немає ніяких «ми»! ― крізь зуби процідив Кейн, ліктем припинаючи Веріса до скелі. Той не чинив жодного супротиву, лиш проникливо дивився на женця.

― Якщо ми не зупинимо Короля, ці дві душі стануть його останнім обідом!

― Вони мусять проходити Суди, інакше...

― Інакше що?? Не справишся зі стражами, яких пришле Король, якщо сховаєш душу?? Чи... ― Веріс уважно придивився до Кейна, схиляючи голову вбік. ― Не справишся із самим собою?..

Люто заревівши, Кейн схопив Веріса і, перекинувши через себе, жбурнув на землю. Той одразу ж підвівся на ліктях, але Кейн поспішив на надлюдській швидкості наскочити на нього і ліктем припнути до землі. Змахнувши волоссям, Веріс став скидатися на божевільного психа.

 ― Минуле затьмарює мозок авжеж, Кейне? Та далі буде тільки гірше. Виступивши проти Короля, ти не вистоїш і хвилини...

Обличчя Кейна аж пашіло від люті.