Глава 8. Сад Розпусти

Майк ішов в оточенні своїх Супроводжуючих нічним лісом-садом у повній тиші. Здається, заговорити першим не наважувався ніхто із них. Люсі та Джейден постійно перезиралися, намагаючись не відставати від Майка, котрий обрав пересуватися якомога швидше.

Взагалі за увесь час, як вони вже тут йшли, Майк навіть не замислювався про те, де опинився. Він все обдумував Суд у Мамон, а особливо момент, коли дияволиця змусила Люсі зізнатись, що у випадку невдачі усіх трьох женців буде перетворено на порох. Хлопець ступав по сирій вогкуватій землі, час від часу в неї провалюючись. Та кожного разу не зважав на це, стараючись обходити сумнівні ділянки чисто по інтуїції. Якийсь час він абсолютно не звертав уваги на дерева та кущі, що їх оточували. Та в певний момент поля дивакуватих квіток, що своєю висотою сягали рівня його пупка, почали привертати до себе увагу. Насуплено позираючи на них, Майк ловив себе на думці, що ніколи за життя не бачив таких квітів. Коли ж поглянув на дерева, здивувався іще більше. Їхні стовбури були зроблені наче зовсім з неприродніх матеріалів, а листя ворушились, схоже, самі по собі, бо ніякого вітру Майк ще ні разу не відчув, відтоді, як вони зайшли у цей дивний ліс.

Хлопець здивовано позирав то на одне, то на інше, коли з ним неочікувано зрівнялася Люсі. Побачивши, що він ніяк не реагує на її присутність, дівчина вирішила першою почати розмову:

― Це Сад Розпусти. Головний шлях до палацу царя Асмодея лежить крізь нього.

«Розпусти? ― подумав Майк. ― Значить, тут мене судитимуть за всі мої плотські утіхи». У голосі в його голові було надто багато різноманітних емоцій.

Хлопець раптово зупинився й повернувся до женців.

― Коли ви збиралися сказати мені?

Люсі невинно глипнула на нього миловидними оченятами і піднесла палець до підборіддя.

― Сказати… що?

Майк струсив головою:

― Не придурюйтеся, що не знаєте, про що я кажу. Мамон сама змусила вас визнати! Коли ви збиралися сказати мені, що у випадку невдачі нас усіх зітруть в порох?

Хлопець говорив таким невідступним голосом, що Джейден, зрештою, зронив у своєму звичному злегка нахабному тоні:

― А тобі яке до того діло? Якщо не справимось, ти будеш першим, кого зітруть в порошок. Нас ти більше не побачиш.

Ці слова рознесли Майка просто вщент.

― Як це «яке діло»?! ― спалахнув він, різко підходячи до Люсі, котра глипала на нього очима. Від цього жесту Джейден миттю зрівнявся з нею і люто позирнув на Майка. ― Вас же можуть стерти в порошок, як це «яке діло»?!

Якусь хвилину у лісі стояла пронизлива тиша. Майк ошелешено вдивлявся то в одного женця, то в іншу, аж поки Люсі нарешті не сказала:

― Це наша робота.

Майк просто пхикнув. Розвернувся, подумав трошки, а тоді знову спалахнув, махаючи вказівним пальцем:

― То що ж, тепер ви маєте померти на роботі, бо не справились?!

― Гей, все буде гаразд, Бананова Шкірка, ― недбало кинув Джейден. ― Ти уже пройшов два Суди, в нас великі шанси.

― Чому ваш Король прирік вас на це?! ― не вгавав Майк.

― Я чула, що років десять тому так уже було з однією душею. Вона не пройшла через всі Суди і була розсіяна, а її Супроводжуючі разом із нею, ― проговорила Люсі так, ніби це було цілком нормальне явище.

Майк був ошелешений.

― Це, напевне, ти у нас теж такий особливий, бо вмер через бананову шкіру, ― кинув Джейден. ― Король зглянувся над тобою і дав шанс, тож будь вдячний.

― Можливо, Король просто втомився від нас, і тому не схотів, аби у випадку провалу ми повернулися з Пекла. Кейн уже там бував, коли не зміг переродити душу одного злочинця. Він повернувся дуже злий, і кілька місяців відмовлявся забирати людські душі. Я думаю, Король просто не хоче, аби хтось зчиняв бунт.

Очі Майка бігали туди-сюди. Він був не в собі від шоку.

― І ви так просто погодилися на це???

Майк стояв такий ошелешений, що навіть не помічав, як одна із квіток, поряд з якими він зупинився, уже тягнула до нього свою велику кольорову голову. В одну мить Джейден дістав свій зазубрений клинок і відсік квітці голову. Майк від шоку аж застрибав на місці.

― Ох ти ж, чортяка!! ― закричав він, побачивши, що після того, як квітка здохла, усі інші з поля різко заворушили головами і почали видавати звуки, схожі на невдоволене ричання. ― Що за лайно?! ― вирвалось у нього, коли він відбіг на безпечну відстань.

Квітки агресивно заворушилися, звиваючись одна поперед одну, та за лінію стежки вилізати не ризикнули ― Джейден бо клинка ще не сховав, і погрозливо помахував ним над їхніми головами.

― Не торкайся жодних рослин у цьому саду і не підходь до них, ― попередила Люсі, обганяючи отетерілого Майка, аби знову рушити вперед.

Хлопець отетеріло позирав то на женців, то на квітки і, зрештою, дослухався до поради і обережно почимчикував за Люсі, поки Джейден ще кілька разів погрозливо махнув мечем над квітками і відізвав його.

Наступні хвилин п'ятнадцять ходьби садом Майк уже не міг ні про що думати. Це місце його лякало. Справді лякало. І тому він нервово позирав то в одну сторону, то в іншу, аби якимось дивом не наблизитися надто сильно до дерев чи квітів. Усі вони здавалися йому такими, що в будь-який момент можуть на нього накинутися і проковтнути цілком.