Глава 7. Мамон

Палац, у якому з’явилися двоє женців і Майк, був просто нашпигований різноманітними скарбами і коштовностями. Усе в ньому було таким різнобарвним і сяяло так яскраво, що важко було зосередитися на чомусь одному. Дівчата-змії вели трійцю через просторий коридор, а Майк не міг припинити роззиратися довкола. Тут було все: і картини на стінах, і древні скульптури, і статуетки з чистого золота, і різноманітні корони, посохи та зброя. Та разом із оглядом всього цього приходило розуміння ― цей палац аж ніяк не скарбниця коштовностей, це не більше, ніж просто їх звалище.

Усе й справді скидалося на те, що той, хто їх усіх сюди приніс, особливо не турбувався над тим, як зберігати ці речі. Наче для нього було важливим просто їх мати, а не думати про те, щоб гарно їх укомплектувати і створити враження якого-не-якого вишуканого багатства. Майкові цей палац більше скидався на лігвище злодюги, котрому за життя пощастило накрасти надто багато речей.

Він знав, що власницею усього є Суддя Жадібності, Мамон, тож очікував побачити її на троні із такого самого звалища прикрас і коштовностей. І не помилився ― коли вони увійшли в тронну залу, його буквально осліпило. На стелі висіло стільки жіночих і чоловічих коштовних прикрас, що світло від гігантської діамантової люстри відбивалося в них, і один погляд на це вже супроводжувався появою перед очима тисячі мерехтливих мушок.

Трон Судді був гігантським. Вона буквально сиділа на чистому діаманті, в оточенні срібла, золота й інших коштовних камінців. Усе блищало, переливалося і мерехтіло. По обидва боки від трону знаходилися гігантські скрині, припаси коштовностей із яких просто вивалювалися на підлогу. Ступивши на темно-зелений бархатний килим, що вів до тронного підвищення, Майк второпав, що ненароком наступив на перлове намисто. Він кинув короткий погляд собі під ноги, після чого одразу ж затулив свої діяння ногами і витріщився на Суддю.

Вона сиділа на троні, закинувши ногу на ногу. Погляд її був глибоким, але не зверхнім, як у Люцифера. Він був скоріше задоволеним, таким, що усвідомлює, що має все, що потрібно. Волосся у Мамон було чорне, пряме і дуже довге. Його вона елегантно розклала на своїх крупних плечах. Плаття на ній було темно-зеленого кольору, а прикраси… на диво, вона була «обвішана» ними зі смаком. На руках мала товсті золоті браслети, на пальцях і навіть на кісточках золоті кільця найрізноманітніших форм, у вухах масивні сережки, а на шиї ― кольє з малахітом.

Поглядом Майк прослідкував, як дівчата-змії опустилися за два столика біля підніжжя трону. Ці столи були, судячи з усього, найпростішими речима у всьому палаці. Самі дівчата порівняно з їхньою правителькою здавалися вдягнутими вкрай просто, хоча перше враження про них, коли вони з’явились у закинутому місті, у Майка супроводжувалося словами «вау».

Люсі та Джейден швидко зайняли відведені для них місця ― окремі для кожного балкончики з низькими позолоченими перилами, стоячи на котрих зрівнювалися із троном. Майк встиг лиш озирнутися через плече, як второпав, що зостався єдиним, хто стоїть на бархатному зеленому килимі, що тягнеться до трону.

Мамон озвалася з трону глибоким голосом:

― Майк Ліссон, обрана душа для переродження. Я і не сподівалася, що ти дійдеш до мого Суду.

Майк відчув легкий мандраж. Ця жінка не здавалася приємною. Але відсутність наскрізної діри перед її троном підсвідомо змушувала його вважати її набагато меншою загрозою, аніж Люцифер.

― Ваша величносте Суддя Жадібності леді Мамон! ― озвалася із свого балкончика Люсі голосом дійсно впевненим. ― Дозвольте бути його адвокатом!

Мамон так неочікувано підвелася з трону, що Майк сіпнувся. Він вже подумав, що зараз з повітря з’являться магічні ланцюги і закують його, але Суддя зникла від трону так швидко, що хлопець панічно перекрутився довкола своєї осі, аби відстежити, де вона з’явилася.

Напрочуд дивним було побачити, що Мамон виникла просто на балкончику перед Люсі. Ростом чорноволоса була явно як Джейден, бо голова Люсі закінчувалася на рівні її плеча. Пухка рука Мамон із довжелезними темно-зеленими кігтями і купою золотих перстнів потягнулася до підборіддя читачки душ.

― Хто ж це у нас тут, ― шепітно протягнула дияволиця. ― Компанія Кейна. Впізнаю вас. Крихітка Люсі... ― Мамон провела кінчиками довжелезних кігтів по підборіддю дівчини. Та витримувала її погляд, хоча й було помітно ― такий жест їй вкрай неприємний. Джейден уважно стежив за усім цим із свого балкончика, і брови його поволі насуплювалися. ― Ти справді готова захищати цю недалеку душу?

Люсі відповіла, наче в армії:

― Готова до самого кінця, ваша величносте!

Майк не зводив з них очей. Його нижня губа сама по собі опустилася вниз.

Мамон вишкірилася в лихій посмішці. Її обличчя, як і тіло, мало зайву вагу, тож від посмішки на щоках виникли різкі лінії.

― Така віддана. Маленька крихітка Люсі. Читач душ, ― Мамон мовби спеціально тягнула. ― Ти знаєш про цього хлопця усе. Але скажи... чи знає він усе про вас. Ви ж бо... чимало від нього приховали.

 Від цих слів Майка мовби пронизало електричним струмом. Він блискавично насупився, позираючи на Джейдена. Той виглядав іще більш насупленим. Майк побачив, як його нога ступає назад, здається, він от-от зірветься з місця і кинеться до Люсі.

Та в ту ж мить невідомо звідки на балкончику з’явилася купа змій. Вони почали згущуватися довкола його ніг, Майк чітко бачив, що там просто ціле кубло!