Глава 6. Місто відсутнього щастя

Бім-бам! Бім-бам!

― Та ж іду я вже! Іду! ― долинав із будинку голос.

Кейн стояв на порозі, одягнений у свій звичний чорний костюм та білу сорочку з галстуком. Цей образ тільки надавав йому неприступності і холоду, проте, без сумніву, уявити його із таким обличчям у футболці та шортах було важкувато.

Перед Кейном відчинилися двері. То був батько Майка. Він озирнувся на вулицю, мовби міг вгледіти там ще когось, крім Кейна, хто більше підійшов б на роль того, хто може дзвонити у його двері.

― А ви…

― Я знав вашого сина.

― О, ― обличчя чоловіка на порозі змінилося напруженням. Він навіть не спробував завадити Кейну: ― Проходьте, я дістану пиво й канапки.

Здивувавшись такому легкому проникненню в дім, Кейн поволі переступив через поріг, уважно його оглядаючи, наче там існувало щось, що могло б завадити йому увійти. Минувши дзеркало у прихожій, він пропустив уперед власника будинку ― батько Майка поспішив на кухню, і Кейн почув, як відкривається холодильник.

Жнець мимохіть зиркнув на себе у дзеркало. У світі людей він виглядав геть не так, як завжди. У відображенні на нього дивилося обличчя товстуна із вкрай малою кількістю волосся на голові. Та, все ж, вишуканий костюм додавав йому елегантності в образ.

Кейн зиркнув у куток перед виходом. Повна купа взуття і вогнегасник. Авжеж, Майк згадував про власну невезучість. Жнець придивився до інших предметів побуту. Будинок виглядав трохи захаращеним. Генеральне прибирання не завадило б. Кейн торкнувся комоду із взуттям, проводячи по пильній поверхні долонею. У кількох пальцях в нього залишились пушинки пилу і… щось іще. Він потер пальцями, уважно придивляючись до субстанції. То було щось схоже на пил, проте більш оформлений і темніший, наче якийсь наповнювач дитячих іграшок. Та на дотик анітрохи не синтетичний.

Пальці Кейна заіскрили, коли він підозріло насупився, і пушинка невідомої субстанції в руках миттю згоріла, залишивши по собі лиш часточки попелу, що розвіялися, щойно чоловік пройшов на кухню.

Там батько Майка уже згрібав із столу брудний посуд в мийку, і збирався готувати канапки.

― Ви пробачте, я… був зовсім не готовий до гостей. Точніше, вони тут бувають справді дуже нечасто… відтоді, як мій син…

― Ваш син помер тиждень тому, ― промовив Кейн, уважно оглядаючи кухню. Він помітив на столику перед телевізором цілу купу вирізок з газет із зображенням Майка. Обвівши все очима якомога менш підозріло, Кейн сказав, звертаючись у спину чоловіка, що порався із посудом: ― Я дізнався лише вчора. Дуже трагічний випадок.

― Скоріше, вкрай нещасливий, ― протягнув старик, повертаючись до стола і ставлячи на нього тарілку з канапками. Тоді розвернувся до холодильника за пивом. Витягнувши дві пляшки, він запитав: ― Звідки ви знали Майка?

Кейн поморщив чоло, знову ж таки оглядаючи кухню. Фотографії на холодильнику із зображенням щасливої сім’ї. Вогнегасник над плитою. Шмата під холодильником. Засохлі вазони на підвіконні. І справді, удача в цьому будинку не зупинялася.

― Якось під час пограбування він урятував мені життя, ― збрехав Кейн, але чоловік одразу ж повірив йому.

Старик захитав головою. Він був уже геть худий і втомлений, проте пиво відкрив з першого разу, навіть не скориставшись відкривачкою.

― Це цілком в дусі мого сина, ― з ледь помітною усмішкою зронив чоловік.

Кейн чомусь вирішив запитати:

― Як я можу до вас звертатися?

Хоча, очевидно, і сам знав цю відповідь.

― Сем. Просто Сем.

― Семе… ― пробурмотів Кейн, протягуючи руку до свого пива. ― Ви живете один?

Чоловік кивнув.

― Ось уже десять років. Після коледжу мій син переїхав до міста, аби влаштувати своє життя…

Він явно збирався продовжити, розповісти ще щось, однак Кейн явно відчув присутність темної енергії в будинку. І не просто відчув. Тьма мовби відбилася у його пляшці з пивом. Різко підвівшись з-за столу, Кейн запитав крижаним голосом:

― Де у вас вбиральня?

Старик вказав пальцем. Кейн миттю опинився там. Одним порухом руки він відкинув шторку над ванною. Та там була лише купа пляшок і іншого сміття. Кейн насупився. Він явно щось відчував. Мовби щось сміялося з нього із темряви…

Аж тоді, зиркнувши в дзеркало, він помітив тінь. Вона, второпавши, що її засікли, блискавично здійнялася з місця й понеслася у вітальню. Кейн рвонув слідом, надприродно швидко опинившись поруч із диваном. Істота тьми уже зависла в кутку над кухнею, згущуючись і простягаючи свої пазуристі тонкі тіньові руки до Сема…

Кейн, якого Сем не помітив, бо сидів повернутий спиною, клацнув пальцями. А тоді в його руці з’явився вогняний батіг. Він змахнув ним, замахуючись на істоту, проте вона із швидкістю світла вилетіла у вікно. Тіло Кейна пронизало сяйво пекельного полум’я. В цю ж мить його відображення у пляшці пива зникло. Він перестав бути видимим для смертних. І враз рвонув у вікно, пройшовши крізь нього і відправившись в погоню за істотою темряви.

Сем здивовано поглянув на тарілку з канапками і пляшку пива перед собою. Узявши пляшку в руки, він пробурмотів: