Глава 4. Суд Зверхності

Із порталу Майк вчергове випав не без травм. Тоді, коли він вилетів перед Королем, йому здавалося, що його рука зламана, але тепер… тепер у нього вже не було жодних сумнівів ― його палець став місивом. Він був зігнутий у неприродніх згинах тричі, нагадуючи справжній зиґзаґ!

Хлопець запанікував, навіть не ставши оглядатись довкола і не помітивши, що вони опинились серед безкрайнього зеленого поля у сонячну теплу погоду.

― Мій палець… Мій палець! ― занив він. ― Болить!

Джейден поруч закотив очі.

― Коли ти вже навчишся нормально приземлятись, га, Бананова Шкірка?

Майк витріщився на нього обуреним поглядом.

― А хіба не ви, женці смерті, маєте бути моїми хранителями?! Ось! Я зламав палець!

Люсі тихенько засміялася.

― У загробному світі твої рани будуть загоюватися швидше, ніж у світі живих, ― кинув дещо холодним голосом Кейн, першим поглянувши вперед і помітивши білі мармурові сходи, що вели кудись високо в небеса. ― Потерпи.

Майк зітхнув, опустивши руку. І теж помітив сходи.

― Це що? Тільки не кажіть, що нам треба туди підійматись.

― А що? Проблеми з висотою, Бананова Шкірка? ― підколов його Джейден, направляючись до сходів вслід за Кейном.

― Не згадуй цю жорстоку вбивцю при мені! ― огризнувся на це Майк і підійшов до Кейна, котрий оглядав сходи.

Майк звів очі догори. Сходи і справді тягнулися високо в небо, ховаючись аж за хмарами. Звісно, ця будова була цілком антифізичною, адже сходи не мали жодних підпорок, а просто отак собі піднімалися в небо по повітрю.

― Це шлях у Суд Зверхності. Ходімо, ― сказав Кейн.

Коли усі уже ступили на сходи, і позаду залишився перший десяток сходинок, Майк поцікавився:

― А що воно таке, Суд Зверхності?

Із ним зрівнялася Люсі і забелькотіла, як справжня маленька енциклопедія:

― Це Суд, на якому судять тих, хто за життя грішив зверхністю, гординею. Хто возвеличував себе над іншими, принижував когось, вважав непотребом.

Кейн ішов попереду всіх, а Джейден досі тримався позаду, аби неочікувано підійти і схопити Майка за шию:

― Але ж це не про тебе, авжеж, свята Бананова Шкірко?

Майк скривився. Джейден відпустив його і вони знову почали підніматися фактично один за одним.

«Зверхність… це ще про кого слід говорити. У школі з мене постійно реготали, що я клятий невдаха і ношу з собою вогнегасники і аптечки. Кого за це треба судити, так це тих, хто смів знущатися з такого невдахи, як я!» ― подумав собі Майк, а тоді поглянув на свій палець. Він все ще був зламаний і дуже болів.

Це помітив Джейден, а тому знову зрівнявся з хлопцем і так різко схопився за його палець, що той заверещав. Хрусь! Моментально палець було вправлено.

― Ай-й-й! ― застогнав Майк. ― Ти що зробив?!

― Вправив тобі палець, ― відказав Джейден, помахом голови закидаючи назад неслухняну прядку чорного, як смола, волосся, що вибилась наперед. ― А слід було вправити мізки, ― зіронізував жнець.

Майк поморщив лоба й поглянув угору. Здається, йти доведеться щонайменше вічність. Хлопець, не зупиняючись, зиркнув вбік. Земля була геть невисоко. Схоже, вони якраз піднялись на висоту десяти поверхового будинку. У хлопця виникло питання, яке він одразу ж поспішив озвучити:

― А ви усіх ось так супроводжуєте до Судів?

― Зазвичай усе геть не так. При проходженні через Дзеркало Долі, швидко з’ясовуються основні гріхи людини, і її направляють до певних Судів. Там її визнають або винною, або ні. Нам не надходять бонуси за жоден з цих варіантів, для нас головне, аби душа пройшла розподіл і була відправлена у Рай або Пекло, ― пояснив Кейн, як завжди, беземоційним голосом.

― Або переродилася, ― зауважив Майк. ― Я ― кандидат на переродження. У вашій практиці нечасто такі траплялися?

― Насправді, взагалі нечасто, ― відповіла Люсі. ― За довгі триста років нашої з Джейденом служби ти у нас десятий.

― Ага-а, ― непевно проронив Майк, продовжуючи ступати вслід за Кейном. ― Значить… усі стандартні душі проходять швидку кількахвилинну процедуру крізь Дзеркало Долі. Такі ж, як я, змушені іти сходами кудись в небеса і проходити Суд за Судом у супроводі вірних Супроводжуючих… ― з явною іронією в голосі проговорив хлопець. ― І це взагалі нітрохи недивно, враховуючи моє життя і, звісно, мою смерть.

― Нарікаєш на те, що вмер від бананової шкірки під час пограбування в банку? ― хмикнув Джейден. Тепер він ішов по один бік від Майка, а Люсі по інший. Ширина сходів якраз це дозволяла ― четвертий уже точно не помістився б і ризикував би ненароком звалитися вниз, адже на сходах не було перил.

Майк іронічно розсміявся.

― На вашій практиці часто таке бувало?

― Смерть від бананової шкіри? ― вишкірився Джейден. ― Вперше.

Майк ствердно захитав головою. Як же інакше? Він уже звик вирізнятися за життя, тож і після смерті немає нічого дивного, що з нього кепкують. Зрештою, будь його невдача все ще при ньому, усі вони полетіли б униз із цих клятих сходів. А сам він покотився б по них, добряче пооббивавши собі всі боки і тоді, імовірно, нарешті б помер.