Глава 2. Бананова шкірка

Майк різко прийшов до тями. Злочинця над ним не було. Він і далі лежав на тому ж місці. У залі стояли пронизливі жіночі крики.

― Стояти на місці!! Я сказав стояти на місці! ― волав один з грабіжників.

В ту ж мить роздався постріл. Жінки закричали.

Майк різко сів і окинув очима залу. Заручники всі сиділи в одній купі по центру зали, а просто перед ними лежав щойно пристрелений охоронець. Поряд із ним валявся пістолет. Бандит застрелив його, бо той намагався дістати запасну зброю.

― Ви убили його!! ― застогнала якась жінка у сірому брючному костюмі, затуляючи рот.

― Мовчати!!! ― заволав грабіжник. Інші двоє стояли позаду заручників.

Майк був у шоці. Взагалі, він не був здивований бачити пограбування в банку. За своє життя він потрапляв у аналогічну ситуацію цілих два рази. А ще тричі грабували магазини в його присутності. І ще кілька разів він був свідком крадіжки на вулиці. Тож, в цілому, зброї Майк уже практично не боявся. Він знав, що слід поводити себе тихо і, в кінці кінців, з’являться копи, і все закінчиться. Те саме він планував зробити і зараз, коли влетів у будівлю банку і уздрів перед собою злочинця з автоматом.

Він планував лягти на землю ще до того, як той накаже це зробити, але…

Майк спробував зрозуміти, що сталося. Здається, грабіжникам було абсолютно байдуже на нього! Вони дивилися на заручників, а той, що застрелив охоронця, узагалі сказав:

― Ідіть до сховища! Я тримаю усе під контролем!

― Ми заклали вибухівку. Копи сюди не зайдуть, ― сказав один із грабіжників, аби запевнити третього, невпевненого, що їм ніхто не завадить.

Майк прислухався. Ззовні і справді було чути завивання поліцейських сирен. А, значить, рано чи пізно це все дійсно закінчиться. Треба просто почекати.

От тільки…

Чому він не з іншими заручниками?!

Майк спробував напружити мізки і пригадати, що було, коли він влетів всередину. Здається, він збирався зупинитись просто перед тим бандитом… схоже, знову його невдача ― він, мабуть, перечепився через власні ж ноги,  впав і втратив свідомість.

Хлопець поволі підвівся, уважно дивлячись на заручників, погляди яких були спрямовані в його бік. Він щосили сподівався, що жоден з цих поглядів його не видасть… йому б тільки тихенько встати, підняти руки і дати про себе знати. Він не хоче проблем. Грабіжник розвернеться, спрямує на нього пушку, і скаже лягти до інших. Оце й усе.

Тихенько підвівшись, він уже зібрався окликнути злочинця, поволі підіймаючи руки, як позаду прозвучав жіночий досить жвавий голос:

― Майк Ліссон.

Хлопець прудко розвернувся до джерела голосу. І враз остовпів. Посеред всього цього хаосу, крику заручників, бо там знову хтось щось вчудив, крику і погроз злочинця, котрий залишився, аби за всіма наглядати, стояли двоє людей.

На фоні крізь скляні двері та панорамні вікна в підлогу було видно цілу купу поліцейських машин, що з’їхалися перед будівлею. Біганина, метушня, натовпи журналістів, зівак…

А ці двоє стоять собі, як ні в чому не бувало і… посміхаються. Не сердито, не глузливо, просто ввічливо посміхаються. Першою думкою Майка, коли він поглянув на них, стало те, що вони, мабуть, якісь сектанти.

Високий хлопець і геть низенька дівчина, що досягала йому головою до рівня плеча, були одягнені досить незвично. На чоловікові був темно-коричневий довгий сюртук, під ним вільного крою кремова лляна сорочка, а на ногах шкіряні чорні штани і високі шнуровані черевики з масивною підошвою. Дівчина поряд мала довге хвилясте геть світле волосся, що локонами розкинулося на худорлявих плечах. Одягнена була у довге трикотажне сіре плаття з розрізами по обидва боки від рівня середини стегна. На ногах ― такі ж шнуровані шкіряні черевики чорного кольору.

Обличчя чоловіка було невимушеним, скоріше, навіть дещо знудженим від всього, що відбувалося довкола. Здавалося, що йому хочеться чимскоріш завершити те, що потрібно, і звалити звідси. Волосся у нього було чорне, густе і стирчало навсібіч, а великі темні очі під рухливими густими бровами розглядали все довкола так, наче то був не банк під час пограбування, а якийсь зоопарк.

Дівчина ж виглядала вкрай щирою і світлою ― доброта так і сяяла з її обличчя. В руках вона тримала якийсь папірець прямокутної форми, явно старий, у Майка навіть промайнула думка, що це не папір, а пергамент.

Та довго просто так встояти Майк не зміг. Чи то у нього інстинкт уже такий виробився, чи що, але він тут же кинувся до тих двох і зашипів:

― Чш-ш! ― Майк тут же затулив дівчині рот рукою під злегка здивований погляд чоловіка в сюртуку, і враз взявся показувати в сторону грабіжника, котрому, схоже абсолютно не було діла до того, що білявка щойно на весь голос назвала Майка на ім’я.

Грабіжник намагався зігнати заручників ще щільніше один до одного, вони тряслися і нили, як раптово погляд Майка зупинився на…

Своєму тілі!

Очі хлопця тут же округлилися. Він зірвався з місця і погнав туди, аби витріщитись на самого себе, що лежав непорушно. Шок так і відобразився на обличчі Майка. На очі потрапила на сама бананова шкірка…