-53-

…А неподалік власного будинку вона знову зустріла Ростислава.

Він стояв під ліхтарем, ніби навмисне обрав це місце. Світло падало зверху й чітко підкреслювало його обличчя — знайоме, занадто доглянуте, з тією самою впевненістю людини, яка звикла, що їй поступаються. Сніг лягав йому на плечі, але він не звертав на це жодної уваги, наче то було щось мало важливе в світлі останніх подій. 

Агата зупинилася за кілька кроків від нього. Усередині щось стиснулося, але це був не страх, радше — хвиля обурення, яка піднімалася з грудей до горла. Як же він її дістав!

— Ти що, стежиш за мною? — спитала вона, намагаючись говорити впевнено і суворо, хоча пальці самі собою стиснули ремінець сумки.

Ростислав усміхнувся так, ніби почув щось кумедне. Хоча, він ніколи не зважав на її слова та бажання. 

— Не перебільшуй, — відповів спокійно. — Місто маленьке,.а твій маршрут давно не секрет, — Він уважно подивився на неї, затримавши погляд на її очах, опустив до губ і поволі розглядав фігуру, замотану в пальто. 

— Ти була в нього, — додав упевнено. — У СІЗО. 

Ці слова вдарили неприємно, але Агата не дозволила собі здригнутися.

— Це не твоя справа, — сказала вона холодно. — І я не збираюся це з тобою обговорювати.

— Дарма, — мовив Ростислав і зробив крок ближче, — Бо дуже скоро це стане справою багатьох. Суд уже на носі, Агато. І якщо ти ще живеш ілюзіями, то мушу тебе розчарувати: все проти нього. Абсолютно все.

Вона відчула, як серце болісно сіпнулося, але водночас у ній спалахнула злість — жива, пекуча, всеосяжна. Їй хотілося коритися і дозволити демонам виповзти на волю та власноруч задушити падлюку. Як же він її бісив! Це ж через нього Гордій зараз в СІЗО. 

— І ти прийшов мені це сказати? — перепитала вона. — Потішитися? Добити?

— Я прийшов запропонувати вихід, — спокійно відповів Ростислав, — У мене є вплив і є можливості зробити так, щоб справу переглянули, і щоб він вийшов сухим із водички, або ж отримав мінімальний умовний строк. 

Він нахилився трохи ближче.

— І це не пусті слова.

Агата мовчала кілька секунд і дивилася на нього, ніби на щось брудне, що раптом вилізло з-під ніг. Їй було огидно. 

— І що ти хочеш натомість? — спитала вона, вже знаючи відповідь, але потребуючи її почути. Хотіла впевнитися в тому, для чого Ростислав усе це затіяв. 

— Тебе, — сказав він так, ніби це було щось буденне, — Шлюб зі мною, Агато, і твій бандит буде вільний. 

Повітря ніби стало густішим, дихати стало важко. Агата відчула, як щось холодне прокотилося хребтом, а потім різко змінилося на жар. Він огорнув тіло і змушував палати, як смолоскип. Їй хотілося придушити Ростислава не образно, а вже насправді, фізично. Та натомість вона зробила крок уперед і зупинилася зовсім близько.

— Ти справді настільки хворий, — тихо сказала вона, — що думаєш, ніби можна купити усіх і вся? 

Її голос тремтів, але не від слабкості, а від стримуваної люті, котра заповнила кожну клітинку її душі та тіла. 

— Ти не рятівник, Ростиславе. Ти — шантажист і жалюгідний маніпулятор, який плутає любов із бажанням володіти чужим. 

Вона демонстративно опустила погляд униз і, не вагаючись, плюнула йому під ноги.

— Заберися з мого життя, — сказала вже голосніше. — І не смій більше використовувати його ім’я у своїх брудних торгах. Я ніколи не буду з тобою. 

Ростислав завмер: усмішка зникла, а обличчя перекосилося. В очах спалахнула образа — глибока, щира, небезпечна. Не такої відповіді він очікував. 

— Ти ще пожалкуєш, — прошипів він. — Коли буде пізно. Надто пізно. 

Агата обійшла його, і пішла гетт, навіть не озирнувшись.

— Я вже пожалкувала, — кинула через плече. — Коли заборонила Гордієві стукнути тебе сильніше…

Вона пішла додому, відчуваючи, як серце гупає в грудях, а в душі все тремтить. Вона знала, що щойно остаточно зруйнувала всі мости до минулого життя. Але тепер почувалася не просто вільною, а щасливою і собою. А ще зрозуміла, що справжній чоловік ніколи не став би змушувати її до шлюбу без кохання, не шантажував і вже точно не залякував б. І правильно вона колись зробила, що повірила собі та своїй інтуїції, й не вступила в стосунки з Ростиславом пішовши наперекір волі батьків. Бо хтозна, де б вона була нині з ним. 

А під ліхтарем залишився Ростислав — зі стиснутими кулаками й думкою, яка повільно, але невідворотно перетворювалася на намір.