40

Темрява Пекла не була хаотичною. Вона була дисциплінованою. Підкореною і саме тому — небезпечнішою.

Саріель не підкорявся. Метал зойкнув. Клинок пройшов крізь тінь, розриваючи її, наче вона мала форму. Ще один удар. Ще. Ще. Він не бився. Він знищував. Демони відступали. Не через страх, а через інстинкт. Його сила була нестабільною. І від цього — смертельною навіть для своїх.

— Досить!

Голос не був гучним. Саріель не зупинився. Меч знову опустився. І тільки коли темрява навколо нього буквально стиснулась, змушуючи його рух зупинитись — він завмер і повільно підняв голову.

Перед ним стояв Малкаріон. Як завжди спокійний.

— Випустив пар? 

Саріель не відповів. Його груди швидко підіймались.

— Ні, для цього повинно пройти багато часу!

— Ну що ж, я десь на таку реакцію і очікував... - Малкаріон зробив крок вперед. - Ти так не б’єш ворога... - він зробив паузу. — Ти вб’єш себе!

Саріель стиснув меч сильніше.

— Вона залишилась там! Ти розумієш це? Вона стала беземоційною!!!! Вона продала тому Голосу все: наші почуття, страх, біль - все!

— Я в курсі, але своїм психозом ти нічого не вирішиш! Згадай хто ти є... Перестань ломати і вбивати нижчих демонів, бо у Пеклі не залишиться жодного...

Темрява знову здригнулась.

— І ти нічого не зробив! - прохрипів Саріель. 

Малкаріон не відреагував.

— Я зробив те, що потрібно - забрав тебе! 

— Чому ти не втрутився? Ти маєш достатньо сили... - Крок вперед. Очі Саріеля потемніли ще більше. — Ти мене зупинив.

— Я тебе врятував. - Пауза і вперше голос Малкаріона став жорсткішим. — Якби я втрутився — ти б не повернув її ніколи! 

Тиша. Саріель завмер.

— Але як? Ти знаєш кто такий цей Саарх, окрім того, що він Давній і хто, вбіса, цей Голос?

— Я тобі окремо про це розкажу, але не зараз... Єдине прохання не шукай поки з ними зустрічі! Ти ще не готовий! 

Ці слова різонули. Глибоко.

— Відступ — це не поразка, - продовжив Малкаріон. - З нею там Азраіель, він її не залишить... І захистить, навіть ціною свого життя.

Саріель примруживши очі подивися на нього.

— Ти ведеш свою якусь гру? І мене не поставив до відома? 

— Це називається контроль ситуації... Якби ти знав все, племінничку, то міг би "нарубати дров", а так все вийшло натурально!

Саріель відвернувся.

— Я не відступлюсь! Я не буду іграшкою у твоїх планах, дядьку! 

Повелитель Пекла посміхнувся.

— Я не збирався тебе робити іграшкою... Просто зараз не час... Почуй же мене, нарешті! - Пауза. — Добре, хочу почути, що ти будеш робити далі?

Саріель довго дивився на Малкаріона і потім повільно підняв меч, але не для удару.

— Я поверну її!

Малкаріон кивнув.

— Це я вже знаю, але твої діїї? 

Саріель задумався. Дядько продовжив:

— Якщо ти підеш таким, як зараз… - Його погляд став холоднішим. — Ти її зламаєш остаточно.

Саріель нічого не сказав, але його рука… ледь здригнулась.

* * *

Небеса не змінювались, але напруга  — так.

Еларіон стояв перед Серафіель.

— Він з’явився.

— Я знаю.

— І вона з ним.

Пауза.

— Це не найгірше.

Еларіон нахмурився.

— Тоді що?

Серафіель повернувся.

— Те, що Голос не втрутився.

Тиша.

— Він завжди втручається.

— Саме тому це проблема.

Пауза.

— Він чекає.

Еларіон тихо:

— Чого?

І відповідь прозвучала важко.

— Результату.

Тиша.

— Він дозволив цьому статися.

— Так.

Пауза.

— А значить… це потрібно.

Еларіон стиснув кулаки.

— Це не може бути частиною плану.

— Це не план.

Серафіель подивився вдалину.

— Це гра.

І тихіше:

— І ми в ній не гравці!

* * *

Темрява. Глибше за Пекло. Тихіше за Небеса. Голос був там. Без форми. Без обличчя, але присутній. Він не рухався. Не говорив. Не втручався.

Але… спостерігав.

Саріель.

Неріс.

Саарх.

Серафіель.

Лінії сходились. Повільно. Неминуче. І вперше… здавалося, що цього разу результат його цікавить.

Ледь... Майже непомітно, але достатньо, щоб зрозуміти: коли він знову заговорить — це буде не просто правило. Це буде вирок.