Глава 12

Коли з-за обрію визирнув краєчок висхідного сонця, Хлоя розплющила повіки й піднялася на ліжку, споглядаючи міцно сплячу сестру. Бадьорою ранковою пташкою вона випурхнула з-під ковдри, адже який тут сон? Безперестанку вирували думки про барона, а також неабияк мучила цікавість оглянути замок, насамперед, місцеву кухню й сад.

Хлоя спритно вбралася в блузку, довгу синю спідницю й гірчичний жакет із сріблястими ґудзиками, доволі зручний одяг для прогулянки. Допомога місіс Скотт наразі не знадобиться. Ймовірна, вона ще відпочиває і не хотілося її турбувати.

Ванна кімната для гостей розташовувалася неподалік. Похапцем умившись, Хлоя зібрала волосся в пишний хвіст та спустилася на перший поверх, саме там були й кухні.

Невпевнено крокуючи коридором замку, дівчина зустрілася із місіс Вілліс.

— Ви вже прокинулися, міс Харріс? — дружина управителя здивовано здійняла брови й всміхнулася. — Бачу, ви ранкова пташка!

— Доброго ранку, — ввічливо привіталася Харріс. — Я звикла прокидатися зі сходом сонця… Та який же тут сон? У вас стільки всього цікавого! Я сама пекарка, хотіла би оглянути ваші кухні… Чи дозволите?

— Звісно, міс Харріс. Можу показати нашу пекарню, зараз кухарки місять тісто для пирога…

Місцева пекарка із цікавістю зиркала на незвичну гостю, а Хлоя оцінюючи споглядала чимало пічок вздовж стіни просторого приміщення, де випікалися хлібини і пиріжки.

— Чи дозволите мені щось приготувати? — Харріс грайливо блимнула очима. — Віндзорський пиріг! Хочу порадувати усіх цим бісквітом під час сніданку, — вона запитливо глянула на здивовану місіс Вілліс, яка аж ніяк не сподівалася від юної гості такої завзятості.

— Звичайно, міс Харріс, якщо того бажаєте, — жінка задумливо схрестила руки на грудях. — Наша пекарка місіс Харп дасть вам усі необхідні продукти для цього…

Вже за кілька хвилин з неабияким завзяттям Хлоя збивала з цукром яєчні жовтки, щось наспівуючи собі під ніс. Окремо треба було збивати й білки, а потім обережно додавати борошно, злегка розмішуючи пухку, солодку масу в мисці… Дівчина неначе захоплено чаклувала біля тіста для бісквіта, а місіс Харп зацікавлено спостерігала за цим процесом. Коли з пічки дістали доволі запашний, пухкий пиріг, Хлоя прикрасила виріб ягодами й цукровою пудрою. Доволі апетитний десерт вдався на славу! Можливо, мати й не схвалить цей ранковий візит на кухні, але чомусь хотілося потішити Райана солодким смаколиком…

Покинувши кухні, доволі бадьора, сповнена радості Хлоя вже прямувала в бік саду ранковими алеями, захоплено споглядаючи мальовничий маєток та насолоджуючись щебетанням птахів. Мобуть, Джо ще спить… Також місіс Вілліс повідомила, що Бредкліф вже прокинувся і зайнятий фехтуванням. Що ж, слушна нагода прогулятися садом й скуштувати черешень, які дівчина дуже любила…

Озирнувшись довкола й задерши голову, Хлоя зауважила, що найсоковитіші плоди на верхніх гілках дерев. Мабуть, знизу вже все зірвали. В блакитних дівочих очах блиснули бешкетні вогники, адже біля дерева дівчина побачила довгу драбину. Цієї миті нікого поруч не спостерігалося й Хлоя вирішила дістатися верхніх гілок… Чомусь відразу пригадалося безтурботне дитинство, коли лазила по деревах, а мати потім сварилася. Що ж, є ще трохи часу до сніданку й неабияк охопило бажанням скуштувати черешень! Притиснувши драбину до товстезного стовбура, вона спритно піднялася вгору й вилізла на гілку. Зручно влаштувавшись, Хлоя зривала соковиті плоди, що рясніли навкруги у зелені гілля та жадібно, з насолодою їх ковтала, випльовуючи кісточки на землю. Заплющивши очі, тихо реготнула, бо почувалася, мов бешкетний Джиммі під час чергової витівки.

Від захоплюючого процесу поглинання неймовірно солодких черешень відволікло відлуння чиїхось кроків неподалік. Сидячи на гілці дерева, Хлоя напружено завмерла й округлила очі, споглядаючи неподалік постать Бредкліфа. Він повільно крокував стежиною й озирався навкруги. Ймовірно, місіс Вілліс вже повідомила, що дівчина пішла у сад, де Райан її шукав.

«Господи, тільки не це…» — Хлоя збентежено зиркнула з висоти в бік чоловічої постаті. Ще бракувало того, щоб Бредкліф побачив її на дереві! Тремтяча й схвильована дівчина обережно встала на гілку, обхопивши руками стовбур. Вона мала намір швидко злізти драбиною вниз, але замість того, щоб ступити на перекладину, Хлоя необачно штовхнула драбину, яка з гучним тріскотом впала у траву на землю. На щастя, під ногами гілка, на яку зуміла стати.

Звичайно, барон різко обернувся в бік падаючої драбини та стрімко наблизився до дерева й відразу задер голову, споглядаючи у верховітті налякану Хлою.

— Доброго ранку, міс Харріс! Що ви там робите? — в кавових очах відчувалося хвилювання. — Усе гаразд?

— Доброго ранку, містере Бредкліф! — збентежено вигукнула дівчина й ладна була згоріти від сорому. Стоячи знизу із задертою головою, барон споглядає її ніжки в панчохах… Тримаючись за гілля руками, не було можливості сховати те, що під спідницею, вже й незлим тихим словом згадувала ті черешні! — Усе гаразд, але драбина впала…

— Ви наче ранкова пташка, що пурхає моїм садом, але у вас крил немає і літати ви не в змозі! Зачекайте, зараз підніму драбину…

— Не варто, я й так злізу! — неабияк засоромлена дівчина почала повільно злазити вниз, хотілося якнайшвидше вже зістрибнути на землю… Хоч би батьки про це не дізналися, адже сваритимуть!

Тремтячи від хвилювання, Хлоя поступово спускалася, хапаючись за крислаті гілки. На напружено застиглого знизу чоловіка не дивилася, через той сором аж руки німіли… Якоїсь миті зрадницьки ковзнула нога, адже слизькою виявилася чергова гілка і дівчина повисла в повітрі, тримаючись руками за гілля… Бовтаючи ногами, вона намагалася знайти опору знизу. Мабуть, кумедним би здалося це видовище, але Хлою охопив страх. Ще й раптом та гілка, за яку трималася, хруснула та Харріс із вереском полетіла вниз, але замість болісного падіння вона несподівано опинилася в дужих чоловічих руках. Доволі вдало барон підхопив Хлою, рятуючи від ушкоджень.