3. Лісовик

Лісовик… був дуже злий, але не на мене. Це здивувало мене тоді, я думала, що він захоче мене вигнати з лісу. Але він був злий на Перелесника.
Він навіть зміг його змусити прийти, але той знову сказав, що просто вб’є дитину при народженні і вона не буде заважати. Його не змогли вигнати з лісу, проте наказали не наближатися до мене і до дитини. Він пішов. Полетів собі далі, злий і ображений на мене.
Мавка теж пішла, лісовик наказав їй йти спати. Я лишилась з ним віч-на-віч.
Він не говорив нічого, просто вів за собою. Жодного докору, жодної підтримки — просто мертва тиша.
Він довів мене до якогось водоспаду в самому глибі лісу. Навіть ми зазвичай не потикались так далеко. За водоспадом була невеличка печера — гола, сира, холодна. А потім він пішов. Пішов, сказавши на останок:
— Поки будеш тут жити. Якщо постараєшся — може якось облаштуватися вдасться. І щоб жоден не знав про це місце.
І зник.
А зараз я стою посеред цієї печери, сама, а мені холодно і страшно. У мене лишився всього тиждень до пологів, а я не маю ні їжі, ні теплого місця. Що мені робити? Я ж тепер навіть не маю до кого звернутися, не можна.
Я озираюсь на всі боки в надії знайти щось, що можна назвати їжею чи мохом з травою, але земля гола і мерзла. Гаразд, може, далі буде хоч щось…
До пізнього вечора я бродила лісом у пошуках чогось теплого. Мені вдалося знайти сухе, не вологе листя і мох. Завдяки цьому в печері вже трохи м'якше і тепліше. З їжі я не знайшла нічого, крім кількох коренів, трохи калини, трохи горішків, напівгнилі ягоди і шипшину. Але цього мало. А мені потрібно їсти, щоб мати молоко для дитини!
— Що це! — я злякано скрикую, коли чую гуркіт і сильні удари ззовні.
Визираючи з печери, я бачу сильний град і відчуваю мороз. Це кінець. Як я завтра знайду хоч щось під шаром мерзлого граду?