Глава 5

Післяобідній візит до шефа пройшов... цікаво. Він посадив мене в невеликий приймальній перед своїм кабінетом за службовий комп і відрядив відповідати на телефонні дзвінки та повідомляти по гучномовному зв’язку про візитерів. Деякі дзвінки я переводила на нього, з деякими справлялася сама, записуючи повідомлення. Паралельно, зарившись в монітор, ретельно вивчала клієнтську базу та розібралася в специфіці компанії.

Спочатку у мене елементарно розбігалися очі, а до кінця робочого дня майже скипів мозок. Увечері шеф викликав мене до себе і я, озброївшись блокнотом, де робила всі нотатки, вирушила до керівника. Він переглянув записи, зробив кілька дзвінків і простягнув мені щоденник.

– Вивчіть мій розклад на найближчий тиждень, можете навіть сфотографувати. Надалі саме вам доведеться його складати і призначати зустрічі, узгоджуючи зі мною.

Пробіглася очима по акуратним рядками, назви більшості компаній були знайомі (дякувати клієнтської бази і сьогоднішнім візитерам), тепер потрібно буде з’ясувати, що вони собою являють. Як і запропонував шеф, зробила фото, тому що все одно не запам’ятаю, з ким, коли і о котрій нам потрібно перетнутися.

– Базу ви вже переглянули, зараз я дам коментарі щодо найбільш важливих клієнтів, – він повернув до мене особистий ноут і обійшов стіл, щоб, вочевидь, влаштуватися в одному з гостьових крісел.

Але я вирішила, що це мій шанс почати втілювати в життя план помсти, тому так і залишилася стояти, лише злегка сперлася на стіл і нахилилася до екрану, прогнувшись у спині і відставивши п’яту точку. Знаю, я сильно ризикую, але треба ж колись починати діяти! Кроки боса завмерли. У мене по тілу мурахи побігли. За спиною знаходиться сильний чоловік, це загрозливо, але, власне, саме на те у мене і був розрахунок, вірно?

Проте хай не думає, що йому дісталася легка здобич! Я обернулася з абсолютно незворушним обличчям. Ніякого кокетства, стріляння оченятами й іншого, найділовіший вигляд, на який тільки була здатна.

– Щось не так? – запитала суворо. – Ви ж збиралися дати мені пояснення.

– Та ні, мене все влаштовує, – відповів керівник, кашлянувши. – Давайте почнемо...

– Давайте.

Ще б пак, звичайно влаштовує, збоченець! Я шкірою відчувала погляд шефа і ледве стримувалася, щоб не натягнути йому очі на одне місце. Зусиллям волі змусила себе не рухатися і залишитися в тій же позі, наче в ній не було нічого провокаційного. Давай, гад, ведися на мене скоріше! Хочу швидше з усім цим закінчити і знайти нормальну роботу з адекватним нарівництвом. І щоб сестра більше не плакала.

Нічого-нічого, пройде час, вона забуде цього зрадника і зустріне нормального хлопця. Ми обов’язково погуляємо на її весіллі, так і буде!

– Думаю, нам обом краще сісти, – він опустився в гостьове крісло. – Роботи попереду багато, – і запрацював мишкою, гортаючи базу і відкриваючи інші потрібні документи.

– Як скажете, Руслан Володимирович, – я слухняно сіла. Вистачить з нього споглядання моїх принад, надивився вже!

Я намагалася не відволікатися на присутність Арсеніна, швидко засвоювала та запам’ятовувала нову інформацію. Він на власному принтері роздрукував мені список найважливіших прізвищ і телефонів, а я взяла ручку і робила необхідні зауваження та пояснення. Незабаром зовсім забула, що поруч знаходиться сторонній чоловік (не чіпає – і добре), настільки занурилася у справи, а коли підняла голову, щоб уточнити у боса дещо змазані при роздрукуванні цифри, помітила його погляд, який керівник не встиг відвести. І дивився він при цьому не на мої оголені коліна (спідниця, неподобство яке, дещо «під’їхала» вгору), а на обличчя.

Я сиділа до нього в напівпрофіль, злегка закусивши нижню губу і зосередившись на тому, що він говорив, а шеф тим часом на мене витріщався? Відмінно! Отже, сьогодні я «орудувала» п’ятою точкою, а завтра треба спробувати переключити його увагу на декольте. Ні, речі з відкритим вирізом одягати не буду, а ось верхній ґудзик на блузці можна буде «випадково» забути застібнути.

Декілька разів до нас заходила Ірина і віддавала президенту якусь документацію. Він мене в деталі поки не посвячував, але скоро все одно дізнаюся. Коли керівництво дало відбій, я потерла втомлені очі. Вже половина восьмого, а робочий день у нас до шостої.

– На сьогодні можете бути вільні, Леоноро Михайлівно. Але завтрашній графік буде ще більш насиченим, у нас всього один день до відрядження.

З офісу ми вийшли останніми. Він помчав на крутій тачці, а я пішла до метро. По дорозі купила смачненького і заскочила до Натки, щоб відсвяткувати перший робочий день у стані ворога. Ех, все-таки я трохи відвикла від паперово-комп’ютерної роботи, від всієї цієї круговерті досі рябіло в очах.

А перед сном я залізла в інтернет і стала шукати відео-поради для жінок із серії «Як спокусити чоловіка». Мені, що відвикла бути жінкою, допомога досвідчених товаришок дуже не завадить, хоча деякі рекомендації викликали бурхливий внутрішній протест. Якось непомітно поради зі спокушання перейшли в поради з догоджання, одне за одним вилазили відео про те, як зробити чоловіку приємно.

Це було не зовсім те, що я шукала, але заради цікавості глянула декілька роликів і здивувалася великій кількості секс-прибамбасів та плюшевих іграшок у вигляді чоловічої гідності, на яких відео-блогерши демонстрували різноманітні еротичні техніки. Коли відірвала очі від монітора, було вже далеко за північ, і я поспішила в ліжечко, щоб вранці не запізнитися на роботу. Завтра мій перший повноцінний робочий день, Арсенін дуже прискіпливий до пунктуальності, так що спізнюватися ні в якому разі не можна.