Глава 4

– Що таке? Чому дивитесь так кровожерливо? – зауважив шеф. – Якщо я вас не візьму, плануєте скрутити мене по руках і ногах, як нашого Тараса Юрійовича в коридорі?

Я не зрозуміла, він мене зараз дражнить? Або просто зацінив мій надто красномовний погляд?

– Але ви ж не дасте мені приводу так вчинити? – відповіла питанням на питання.

Градус настрою боса зріс ще більше.

– Я, скажу відверто, ціную руки… та й інші частини свого тіла теж, – він уже ледве стримувався.

Ми перекинулися ще парою фраз, зовсім забувши, що в кабінеті є хтось інший. Схаменулися, коли скрипнуло гостьове крісло. Лариса! Дівчина дивилася на нас абсолютно розгублено, наче лань, що втрутилася у суперечку між левом і левицею.

– А як у вас справи, пані Третьякова? – звернувся до неї шеф.

Я в свою чергу швиденько обійшла його робочий стіл і повернутися на своє місце. А то якось занадто фамільярно світила п’ятою точкою у нього перед обличчям. Хоча стривайте, я ж за тим сюди і прийшла, щоб вивести його з рівноваги, вірно? Он, хвилину тому він майже не реготав, значить, справа зрушила з мертвої точки.

А Лариса... Вона виявилася занадто боязкою. Щось мимрила у відповідь босові, боялася підняти очі. Чи то на неї так діяла його чоловіча енергетика, чи вона по життю нерішуча, але мої впевнені дії і готовність працювати Арсенін, здається, оцінив куди прихильніше. Адже мені не здалося?

Він ще трохи нас поекзаменував, і ось настав момент «Х», коли Руслан Володимирович зібрався ухвалити остаточне рішення. Чоловік переводив погляд з мене на моє резюме і назад. Здається, розумів, як мене це нервує, і робив навмисне. Але тим самим лише додав у моїх очах вантажу провини, тепер уже точно так просто не відкрутиться!

Не знаю, що він там прикидав, лише б не став розпитувати про попередню компанію занадто докладно, все, що можна, я йому вже і так розповіла. Президент ще раз передивився резюме, змушуючи мене тремтіти і нервуватися, подивився на Ларису та її резюме, глянув на резюме размальованої дівчини (я побачила на документі її перевернуту світлину) і зітхнув. Розумію, вибір невеликий, але прийми вже рішення! І, будь ласка, не починай просити Світлану надіслати ще кандидаток!!!

– Що ж, думаю, Леонора Михайлівна з більшою ймовірністю впорається з посадою моєї помічниці, – він виніс остаточний вердикт.

Йес, місце моє!

Бібліотекар, похнюпивши голову, пішла до виходу. А мені стало її так шкода... От чесно! Якби не моя місія, віддала б місце їй. Хоча не факт, що вона впоралася б, керівник-то з гонором. За дівчиною тихо зачинилися двері, і ми залишилися з новим шефом наодинці.

– А тепер, пані Смирна, швидше оплатіть квитки, поки бронювання ще діє, – приголомшив він. – Я скажу номер картки, з якої будуть переведені кошти.

– Які квитки? – здивувалася я.

– Ті, що ви замовили, – спокійно відповів шеф. – Я ж сказав, що через два дні у нас переговори. Думаєте, жарти жартував? Чи ви не готові відразу влитися в робочий процес? Вибачте, але у мене немає часу чекати, поки ви втягнетеся. Якщо не хочете ... – і взяв до рук резюме Лариси.

Е ні, я не дозволю вкрасти бажане місце у мене з-під носа!

– Абсолютно і повністю готова! – відрубала я.

– Чудово! Тоді після квитків оплатіть і бронювання в готелі, щоб наші номери не спливли в інші руки, – постановив бос.

– Н-номери теж? – розгубилася я. – Ми з вами дійсно займемо один номер на двох?!

– А чому ви дивуєтесь? – він розгорнув ноутбук у мій бік. – Як уже казав, це службове відрядження, ніяких прихованих мотивів у мене немає. Або ви навпаки ... на щось сподіваєтесь? – чоловік примружився.

Ух, проникливий який!

– Безумовно сподіваюся! – сказала двохначно, змусивши його напружитися. – На плідну співпрацю, – додала після невеликої паузи.

– Якщо так, то наші прагнення абсолютно взаємні! – він перестав вдавати добродушність і погасив усмішку. – А зараз поговоримо серйозно. Ваш жвавий характер і вміння швидко орієнтуватися в складній ситуації будуть мені дуже корисні, досвіду скоро наберетесь, а ось в специфіці роботи моєї компанії доведеться розбиратися в прискореному темпі. Як вже сказав, у мене абсолютно немає часу вас чекати, потрібно сприймати все і відразу. Чи готові ви до цього?

Що, вирішив влаштувати мені перевірку боєм ?! Нічого-нічого, не розклеїмося, витримаємо!

Я відповіла, що буду працювати дуже сумлінно, і, знов опустивши очі в ноут керівника, сплатила з його карти квитки та номери. Не знаю, що там буде за відрядження, але я повинна показати себе найкращим чином. Руслан Володимирович стежив за моїми діями і, здається, над чимсь розмірковував.

– Зараз ідіть оформлятися у відділі кадрів, а після обідньої перерви знову до мене, – розпорядився він. – Тільки, будь ласка, контролюйте кровожерливі пориви і не зламайте нічого нашому Тарасу Юрійовичу або ще кому-небудь з чоловіків, хто ризикне на вас якось не так подивитися.

Ну ось, знову висміює!

– На жаль, нічого не можу обіцяти, все буде залежати тільки від них самих, – зітхнула я, сподіваючись, що не занадто вільно веду себе з босом і він не вижене мене в перший же день.