Розділ 48

ПОЛІНА

Хоч як намагаємося ми з Феліксом приховати від однокласників зміни в наших стосунках, вони продовжують здалека поглядати на нас із надмірною увагою, перешіптуються в кутах, з-під лоба поглядаючи на те, як ми разом приїжджаємо на заняття, спілкуємося на уроках.

По-перше, Фелікс перестав тепер здійснювати безглузді витівки по відношенню до мене, які активно підтримувалися іншими учнями нашого класу. І по-друге, він якось різко подорослішав. Став спокійним й серйознішим.

 Занадто очевидним є наше взаємне тяжіння одне до одного. І це при тому, що і я, і Фелікс не дозволяємо собі зайвого, тримаємо свої почуття під контролем. Але з нас так і пре назовні взаємне милування.

Ось і сьогодні. Ми заходимо з Феліксом у кабінет за кілька хвилин до початку уроку. Весь клас на мить замовкає, втупившись на нас. Вони немов готувалися і відрепетирували цей момент заздалегідь. Бо поки ми йдемо до нашої парти, по всьому класу луною прокочується гучне й дружне: О -о -о -о -о -о -о! І простір кабінету оголошується реготом.

- Феліксе, та ти красунчик! - уїдливо каже Лариса, щойно сміх ледь стих.

- Слухай, тобі так личить цей “бегеджмен стайл”, - підхоплюють інші дівчата. - Оце твоє.

- Ага, і костюмчик сидить, що треба, - чуються і чоловічі голоси.

- Ах, яка пара - Абрам і Сара, - кривляється хтось.

- Ви що, зовсім береги поплутали?  - Фелікс не витримує і зривається. Він доходить до нашої парти, кладе свій і мій рюкзаки. Тепер же, коли в нього повністю вільні руки, він починає закочувати рукави сорочки. - Образити боксера може кожен, але не кожен зможе встигнути вибачитися.

 Я ловлю його погляд, пильний і ніби палаючий. Погляд мисливця, що визирає свою ціль. Мені стає не по собі, навіть усередині щось йокає. Погляд його ковзає по обличчях присутніх у пошуку сміливих кривдників. Він не встигає знайти їх і влаштувати їм головомойку. У клас заходить учитель, дзвенить дзвінок і це стає неможливим.

 - У мене вже є достатня сума грошей. Я зібрала. Піду, віддам Денису свій борг за сукню, - я звертаюся до Фелікса. Настала перерва між уроками і я хочу швидше виконати задумане.

У мене від Фелікса немає секретів. Днями я розповіла йому, як ми випадково зустрілися з Денисом у гіпермаркеті, і він заплатив за сукню для мене, щоб я могла дійти до дому. Реакція його була приголомшлива. Він схопився зі стільця, нервово метушився кімнатою, розмахуючи руками. Вимагав порізати цю сукню на дрібні шматочки і викинути.

 Настає момент, коли я розумію, що зробила помилку, розповівши йому про цей інцидент. Хотіла напоумити його, примірявши сукню і демонструючи, яка я гарна в ній, як вона мені личить, як підкреслює всі принади жіночої фігури. Але він лише глянув на мене обволікаючим, захопленим оком, коротко поцілував, не перестаючи випромінювати лють. Заспокоєним я його побачила вже після тренування, коли він повернувся додому весь втомлений і сонний. 

Я згадала, як він щиро говорив, що хоче знати все про мене, все, що зі мною відбувається і відбувалося. Як я помилялася, коли прийняла по простоті  душі, його слова за чисту монету. Яка я була наївна, вважаючи, що йому можна розповідати геть чисто все. Перше, що спадає на думку - треба терміново повернути гроші Денису за куплену сукню. Це було єдине, що я могла вчинити. Ну, а розлучитися з такою красивою річчю я не готова.

- Гаразд, - погоджується Фелікс. - Іди. Хочеш, я піду з тобою?

 - Ну вже ні. Не хочу, - лякаюся від перспективи їхнього нового зіткнення.

  - Але я замічаю час, не довше двох хвилин.  - Він довго не міг вгамуватися від почутої розповіді. Помітно, що й зараз це продовжує його дратувати.

 - Денисе, можна тебе на кілька слів? - я обертаюся і кличу хлопця.

 - Так, Поллі, - він піднімає голову від підручника, почувши мій оклик, і встає мені назустріч.

 - Як ти? - я цікавлюся його справами, підійшовши до його парти.

 - Краще за всіх. А ти? - хлопець не зводить з мене погляду.

 - Я що хотіла. Ось гроші за сукню, яку ти мені купив. Мені дуже незручно перед тобою, що так вийшло. Але я інакше не можу, - я намагаюся уникати прямого контакту з його очима і несміливо простягаю йому заощаджені на дрібних витратах купюри.

- У тебе тепер особистий охоронець? - усміхається Денис, перевівши погляд за мою спину.

- Ну. Якось так. А зараз стосовно теми розмови. Я не хочу, щоб ти ображався на мене і все правильно зрозумів. Ти, можливо, вже розумієш, що я хочу сказати?

- Здогадуюся, - чую приречений голос Дениса. - Що ти з ним разом, так? - він передбачає мою відповідь і договорює за мене.

- Так. Ми разом.

- З тим, хто над тобою цілий рік знущався? - здивовано піднімає брови вгору Денис. - Через кого ти стільки багато разів плакала?

- Послухай, Денисе, - спробую я заспокоїтися, розуміючи, що простої розмови в нас із ним не вийде. Я набираю повні легені повітря. - Дякую, що ти мене так виручив. А з ким... це моя особиста справа - з ким зустрічатися. Так, у нас були не дуже хороші стосунки, але тепер ми все з'ясували і більше не вороги. А ти на мене не маєш права ображатися - хіба я тобі щось обіцяла?

- Ні.

- Я тобі ніколи не брехала, що в нас щось може бути. Правда ж?

- Так, Поліно. Правда.

- Я не винна в тому, що я не змогла тобі відповісти на твої почуття. Вибач.

- Зате ти відповіла на почуття Павленка!

- І не варто через це на мене злитися. Так, відповіла. Але це моя особиста справа. І на твої почуття відповість якась дівчина. Інша, не я. На мені світ клином не зійшовся. Вибач ще раз і прийми мою подяку. Удачі тобі, Денисе, і спасибі ще раз за все. Як друг ти справді класний, і як хлопець дуже хороший, просто я не для тебе, а ти - не для мене.

- Ти тільки для таких придурків, як він.

- А ось це, Денисе, я з тобою обговорювати не буду. І якщо ти будеш Фелікса придурком обзивати - він про це дізнається, і тоді вже отримаєш на горіхи. Бувай, Денисе.