Розділ 43

ПОЛІНА 

Не вірю, що він мене поцілував. Цей поцілунок... Боже... у мене небо й земля помінялися місцями! У голові вакуум, а з відчуттів тільки неквапливі й ніжні рухи його губ. Якщо це він – справжній поцілунок – то я тепер розумію, як у людей зносить дах.

Мені і соромно, і приємно, і хвилююче, й тривожно... Та стільки всього намішано всередині зараз. Сумбур із протиріч. Й червоним горить питання: що робити? Адже я зовсім недосвідчена в цьому питанні. Знаю тільки з чуток. Від подруги Олі. Вона вже цілувалася з хлопцями і не з одним.

Мені б хоча б зрозуміти, чим відрізняються поцілунки без язика й з язиком. І чи буде зручно відкривати очі під час поцілунку. А ще, чи справді перехоплює подих? І чи стане лоскотно внизу живота. І чи відбудуться зі мною всі ті приємні речі, про які я чула в розповідях Олі. 

Абсолютно безтурботно прямую до санвузла. Штовхаю двері, вони відчинені, але світло горить. Миттєво лунає шум води, що ллється. Застигаю на порозі.  Хтось у душі? Забув зачинити за собою двері на замок?  Бачу Фелікса, що стоїть у душовій кабінці. Оторопіло роздивляюся, користуючись тим, що він до мене спиною. Впирається однією рукою в стіну душової кабіни, друга ж вільно опущена вздовж тіла. Струмені води жорстко обрушуються на його тіло. Він обертає головою під сильним напором води і піднімає руки вгору, проводячи ними по волоссю.

Крізь запітніле скло... Впиваюся і розглядаю... Широкі плечі, спину, з окресленими напруженими м'язами і... нижче. Рельєфні, пружні, аххх... оооо Який він гарний! Ідеальний! І... з моїм тілом робиться щось неймовірне. Заплющую очі і знову вдивляюся, ні, впиваюся. Він будь–якої миті може обернутися і побачити мене. Я не витримую й швидко відступаю назад. 

Підбігаю до вікна у своїй кімнаті. Різко відчиняю його. Мені терміново потрібен доступ свіжого повітря. Як останній раз у житті, заковтую ротом нові порції повітря. Впираюся в підвіконня і зосереджую погляд на пейзажі за вікном. Потрібно терміново переключитися на щось інше. Намагаюся хоч трохи прийти до тями... Дихаю, червонію, не перестає лихоманити. То реакція мого тіла на побачене. І знову дихаю – дихаю. Й в мене чомусь трясуться не тільки руки, а й ноги. А внизу живота так нещадно тягне, й горить, й скручує. Ах, та що ж це таке? Й головне, як це швидше припинити!? Нічого не розумію, чому побачене так на мене вплинуло. Я не здорова? Зі мною щось не так? Чи пройде це?