Ранок після мертвих

Спочатку Максим подумав, що хтось забиває цвяхи.

Три глухі удари. Пауза. Ще два. Потім скрип дерева, приглушені голоси й звук, схожий на те, як важку дошку кладуть на інші дошки.

Він розплющив очі. Над головою була стеля з темних дерев’яних планок. Незнайома. Добре підігнані дошки, вузькі шви, поперечна балка, на якій хтось вирізав кілька дрібних знаків. У кімнаті пахло сухим деревом, травами й чимось гіркуватим. Максим кілька секунд дивився на балку. Потім згадав.

Ерлен.

Нейла.

Реван.

Біль у боці повернувся майже одночасно зі спогадами.

— От же ж…

Він обережно повернувся на спину. Під пов’язкою неприємно потягнуло. Нічна цілителька наказувала не рухатися різко. Принаймні так Максим зрозумів її слова й жести. Він лежав нерухомо, поки біль не вщух до терпимого.

За вікном хтось знову заговорив ельфійською. Жіночий голос. Чоловічий відповів коротко й різко. Потім щось важке протягли по дереву.

Максим заплющив очі. Перед ним знову виникла Нейла. Світле волосся, зібране в косу. Стріла в животі. Кров на пальцях Ілвари. Тарен, який стояв поруч і не знав, куди подіти руки. Нейла намагалася щось сказати. Максим тоді навіть не зрозумів, що саме.

Він стиснув зуби. Учора в лісі він раз у раз прокручував сутичку, шукаючи момент, коли можна було вчинити інакше.

Не відходити від групи. Раніше помітити Ревана. Не дати йому наблизитися до Нейли. Вдарити списом швидше.

Усе це мало сенс, поки він лежав у безпечній кімнаті й подумки перегравав події. У справжній сутичці він ледве встигав зрозуміти, звідки чекати удару.

Ілвара поранила Ревана стрілою. Тарен переслідував його.

Нейла загинула.

А Максим залишився живим.

Він повільно видихнув. Від того, що він не був винний, легше не ставало.

Знадвору долинув короткий дитячий вигук. Відразу за ним — суворий жіночий голос. Дитина замовкла. Максим повернув голову до вікна.

Ранок. Новий день у чужому світі, який знову вирішив, що його плани можна не враховувати.

— Ну привіт, — пробурмотів він.

У кімнаті майже нічого не змінилося. Ліжко, невеликий стіл, глечик із водою. Біля стіни стояв спис. Короткий лук Тіка висів на дерев’яному гаку, поруч лежав сагайдак.

Максим автоматично перелічив оперення. Сім стріл. Колись було вісім. Одну він загубив під час тренування ще в каравані. У Дикому краї кожна стріла мала значення. Особливо коли не вмів робити їх достатньо добре.

Він сів. Бік одразу нагадав про себе.

— Та пам’ятаю я.

Максим почекав, доки неприємне тягнення послабшає, і спустив ноги на підлогу. Дерево було теплим. Не від опалення, звісно. Просто за ніч приміщення не встигло вистигнути. Стіни тут були товсті, а вузьке вікно закривалося дерев’яною ставнею з рухомими планками. Ставня була зроблена цікаво. Не звичайна суцільна дошка, а кілька перекривних пластин, які можна повертати, регулюючи світло й повітря. Майже жалюзі.

Максим машинально спробував роздивитися кріплення. Потім зупинився. Два ельфи загинули. Він сидить у незнайомому поселенні. Не знає, чи дозволять йому піти. А його цікавить віконна ставня.

— Професійне захворювання.

Він потягнувся до глечика. Вода була прохолодна. Максим випив кілька ковтків, решту залишив. Потім підняв край сорочки й оглянув пов’язку. Світла тканина. З одного боку невелика темніша пляма. Крові небагато. Добре.

Реван встиг розсікти шкіру й зачепити м’яз, але рана не виглядала глибокою. Принаймні так сказала цілителька. Максим не був лікарем і не збирався перевіряти її висновок власними експериментами. Він уже знав: навіть неглибока рана ставала проблемою, якщо починала гноїтися.

Він опустив сорочку. На столі лежала маленька карта. Максим узяв її. Колись ця річ здавалася йому майже скарбом. Кілька позначених річок, гори, дороги, назви міст. Тепер він знав, наскільки мало на ній було справжньої інформації.

На заході — Тарвел. Там мав бути дім письма. Можливо, значно більший за варенський. Школи. Люди, які вивчають магію. Старі книги. Не обов’язково відповіді. Але хоча б шанс знайти когось, хто зрозуміє його запитання.

Максим провів пальцем уздовж дороги від Варена. Кілька днів шляху. Ще вчора вранці це здавалося цілком реальним планом. Тепер він перебував у лісі на північ від міста, не знав точної дороги назад і мав пояснювати ельфам, чому біля нього загинули двоє їхніх мисливців.

— Не найкращий маршрут, — сказав він до карти.

На столі лежала й дощечка із записами. Учора він записав на ній імена загиблих, ім’я Ревана й кілька запитань, на які не мав відповідей. Максим подивився на останній рядок.

Я тут добровільно? Так. Поки що.

Він помовчав. Потім відклав дощечку. Треба було з’ясувати, що означає це «поки що».

Двері справді не були замкнені. Максим перевірив їх обережно, ніби очікував, що за ніч щось змінилося. Засув вільно відсунувся. Він відчинив двері.