Глава 7

Лаура відчула, як мимоволі зрадницьки підкосилися ноги. Вчасно схопилася за виступ стіни, титанічним зусиллям опановуючи хвилю роздираючого болю. Спершу виникало бажання кинутися слідом за Мег, щосили труснути її та поглянути в очі. Невже найближча подруга підступно встромила в спину ніж? Боги, чи варто було так сліпо вірити Мег? Авжеж, дівчина неодноразово з неабияким захопленням висловлювалася щодо вроди та мужності маґ’ерла, проте Лаура навіть гадки не мала, що ота чорнявка зважиться залізти до нього в ліжко! Ньорден… Невже відверто зраджує, ба більше, з її подругою? Чи має чоловік бодай краплину святості? Не досить принижень Матільди, ще й ця прикрість! Ще й не обійшлося без свідків, оскільки біля дверей маґ’ела чатувало двоє охоронців, також позаду застиг розгублений Рейнард.

— Пані Лауро… — стиха мовив, заспокійливо торкаючись її тремтячих плечей. — Не варто поспішати з висновками, вам необхідно поговорити з нашим паном… Як мені відомо, насправді він порядний та ніколи не став би…

— Захищаєш свого хазяїна? — відчайдушно засичала Лаура, змахуючи зі щоки гірку сльозину. — Я все побачила на власні очі! — ігноруючи охоронців Раддала, рвучко штовхнула двері та вихором увірвалася до апартаментів. Вочевидь дівчину пропустили через те, що вона законна дружина пана. Тьмяну кімнату освітлювало кілька магічних лампадок, що мерехтіли на тлі обшитих деревом стін. Також в лігві Ньордена спостерігалося широке ложе, акуратно застелене вовняною ковдрою, а високі вікна завішували важкі портьєри з червоного оксамиту. Заклякла Лаура мимохіть вирячилася на широченну чоловічу спину й у жаху округлила очі, оскільки встигла помітити численні моторошні шрами, схожі на сліди від опіків. Саме цієї миті Раддал нерухомо стояв біля вікна з оголеним торсом та в самих штанах, схрестивши на грудях руки, проте з появою Лаури різко обернувся й протнув сталевим поглядом, мов клинком, аж дівчина мимоволі здригнулася. Ті зіщулені очиська звіра немов вогнем обпекли. Вочевидь Ньорден геть не сподівався, що завітає молода дружина. Виринаючи з миттєвого заціпеніння, він різко стягнув з крісла сорочку та поспіхом накинув на себе, неначе волів сховати від Лаури оті шрами.

— Ти? — здивовано вигнув брову, за мить його розгубленість змінилася відвертим невдоволенням, навіть роздратуванням. — Чого завітала? Щось трапилося? — свердлив таким поглядом, наче дірку пропалював.

— І ви ще запитуєте?! — гнівно скрикнула Лаура, відверто зазираючи в крижані безодні його очей. — Що робила Мег у ваших апартаментах? Нічого не бажаєте пояснити?! Звісно, від подруги не сподівалася, але ви… — з гіркотою бринів її голос, зрадницьки здригаючись. — Чи є у вас бодай краплина сумління й порядності?! Зраджувати мене, законну дружину… Ще й з подругою… — нестерпний біль стискав груди, осівши каменем. — Як ви могли? — в блакитних плесах блиснули сльози. — Так мене принизити…

— В чому ти мене звинувачуєш? — злісно прохрипів чоловік, нервово змахнувши з чола сплутані пасма. — Так, твоя подруга щойно навідувалася до мене, навіть збрехала охоронцям, що має якусь важливу новину, а ті бовдури її впустили! — підвищив голос, не стримуючи гніву. — Та опісля намагалася мене спокусити, безсоромна дівка! Звісно, я її відразу прогнав! Надалі не стану терпіти в замку її присутності, вранці нехай їде звідси геть! — гарикнув, граючи жовнами. — А тобі, Лауро, раджу уважніше придивлятися до оточення та обирати кращих друзів! І щоб духу цієї дівки тут не було!

Змахнувши сльозину, Лаура розгублено та з недовірою вирячилася на розлюченого чоловіка. Невже дійсно прогнав Мег, ігноруючи її спробу спокусити? Хотілося би в це вірити, але наразі не ставало легше. Якщо Ньорден каже правду, то подруга низько впала та не лише себе осоромила, також і кинула тінь ганьби на Лауру, оскільки молодій маґ’ерлі варто вміти розбиратися в людях. Також Мег, охоча до вродливих чоловіків, власним ницим вчинком назавжди знищила дружбу, розбиваючи вдрузки довіру щирої подруги. Хай там як, вранці доведеться її спровадити з маєтку геть.

— Не сподівалася від неї… — стиха зронила Лаура тремтячим голосом, в серці клекотало гірке розчарування. — Вранці вона поїде… — розпачливо шмигнувши носом, нервово витерла долонькою сльози. — Насправді я прийшла не через Мег, її побачила випадково… Прийшла поговорити про поведінку пані Матільди, про її кепське ставлення до мене. Боги свідки, я намагалася з нею порозумітися, але почула від вашої сестри лише образливу лайку, на яку не заслуговую! Хотіла попросити ключі, а натомість вона мене прогнала з канцелярії, мов надокучливу служницю! Гадаю, вам варто втрутитися та поговорити з нею, адже через пані Матільду в подальшому мене зневажатимуть і слуги! Хай там що, я ваша законна дружина, маґ’ерлі… Якщо зневажатимуть вашу дружину, то який ви чоловік?! Якщо пам’ятаєте, ми перед вівтарем у храмі промовляли слова присяги дбати одне про одного, а натомість… Цілковита відсутність турботи, поваги, наче я тут ніхто, порожнє місце! — задерши підборіддя, зазирнула в чоловічі очі з відвертим викликом. Насправді шукала бодай натяк на порятунок в отих сірих крижинах, та чи захистить? Чи стане Ньорден на її бік?

— Вранці розмовлятиму з сестрою, — холодно відрубав Раддал, суплячи брови. — Я попереджав, що в неї характер не мед… Що ж, йди, відпочивай. В мене також був важкий день, неабияк втомився, — задумливо стиснувши губи, кивнув на двері. Ось і вся розмова. Не чоловік, а справжня крижина! Не стане втішати, не приголубить. Саме цієї миті Лаура воліла відчути бодай натяк на ласку, почути тепле слово, та навіть якби й обійняв… Хоч як дивно, але дужі обійми здоровила чомусь вже не лякали, наче в них віднайде душевний прихисток, підтримку. Проте чоловік не поспішав з обіймами, таке враження, що навіть торкатися не бажав. Суворо глипав на неї, мов на чужу. Можливо, варто з цим змиритися?

— Добраніч, — стримано кивнувши, Лаура розчаровано підтиснула пухкі губи та гордовито піднявши голову, залишила «лігво» законного чоловіка. Спиною відчула його обпікаючий погляд. І жодного слова, лише гнітюча тиша.