Глава 5

За столом лунали численні тости з банальними побажаннями молодятам щастя та довгих років життя. Лаурі навіть не представили гостей, серед яких було чимало вельможних осіб. Авжеж, перша «шпилька» з боку сестрички Ньордена, вочевидь саме Матільда займалася організацією весілля. Звісно, присутні з цікавістю зиркали на юну обраницю маг’ерла, ховаючи думки за ввічливими посмішками.

— Мій дорогоцінний брате, — здійнявши келих, Матільда спрямувала сталевий погляд саме на Ньордена, навмисно ігноруючи його дружину. — Зичу щасливого життя, миру й затишку! Сподіваюся, що в цьому шлюбі ти не зазнаєш розчарування… Також зичу міцного здоров’я та безмежного терпіння, — хмикнувши, нервово ковтнула вино й підтиснула губи.

— Я також зичу щастя молодим! — раптом вигукнула маленька Грейс, геть не зважаючи на злісний, докірливий погляд матері. — Дядько Ньорде, ваша дружина така гарна! Вона схожа на рудокосу принцесу з казки! Отож, поцілуйтеся! Гірко! — не зважаючи на те, що Матільда смикнула її за рукав, малеча завзято блиснула ясними оченятами на застиглого за столом Раддала. — Гірко!

— Гірко! — захмелілі гості відразу підтримали ініціативну дівчинку.

Коли молодята повільно підвелися, Ньорден різко схопив за плечі знічену, розгублену Лауру й притиснувши до широких грудей, припав до її тремтячих вуст та нагородив коротким поцілунком без натяку на ніжність. Таке враження, наче робив це вимушено, неохоче. Рвучко відсторонившись, опустився в крісло.

— І це все?! Мало! Ще хочу! — вимогливо писнула Грейс, розчаровано надувши губки, а хтось з гостей пирснув зі сміху через поведінку малої непосиди.

— Досить… вгамуйся вже! — стиха засичала до неї Матільда. — Ти жахливо сьогодні поводишся…

— Чому?! Це ж весілля, а не похорон! — схоже, дівчинка за словом у кишеню не полізе.

Коли з музичних кристалів залунала мелодія, молодятам згідно з традиціями довелося танцювати перший танець, за хвилину Ньорден з Лаурою кружляли посеред зали під пильні погляди гостей. Хай там як, здоровило виявився непоганим танцюристом, впевнено вів юну партнерку, проте дотримувався певної дистанції. Також Лаурі здавалося, що оті доторки законного чоловіка якісь холодні, вимушені, наче Раддал лише виконував свої функції без жодного прояву емоцій. Вочевидь під час шлюбної ночі також не варто сподіватися на ніжність та романтизм. Що ж, стерпить. Шляху назад вже немає.

На наступний танець присутні кавалери вже запрошували дам, хтось з гостей навіть запросив пані Золотську, а до молодят впевнено наблизився чорнявий маг Робін.

— Пане Ньордене, дозволите потанцювати з вашою дружиною? — запитливо вигнув темну брову, у відповідь насуплений Раддал ствердно кивнув, наче йому геть байдуже, хто саме танцюватиме з Лаурою. Вже за кілька секунд Робін Кроу кружляв у танці з нареченою Ньордена.

— Насправді співчуваю вам, — чоловік стиха мовив до Лаури, відчуваючи її бентегу. — Розумію, шлюб за домовленістю… Пан Раддал не той чоловік, який вас кохатиме, бо в його серці інша. Впевнений, він досі не забув її…

— То чому він одружився зі мною, не з нею? — роздратовано випалила Лаура, слова мага неприємно шкрябали іржавими голками.

— Бо вчинив їй на зло, — ошелешив Робін, додаючи оцим зізнанням гіркоти. — Та дівиця, панна Мелані, насправді норовлива, з характером. До недавньої битви з ворогами пан Ньорден був впевнений, що візьме її за дружину, адже дівчина наче погодилася, проте… — маг скрушно зітхнув. — Коли наш пан після вдалої битви повернувся до королівського палацу, відразу попрямував на бенкет, оскільки неабияк волів побачити кохану, але… Випадково застав її з іншим. Побачив, як дорогоцінна пасія цілувалася в тьмяному коридорі з юним кавалером…

— Прикро… — Лаура розпачливо стиснула губи. — Схоже, не пробачив… Авжеж, я би й сама не пробачила таке…

— Ось і пан Раддал наче не пробачив, однак досі страждає через ту красуню, яку волів взяти за дружину, — Робін іронічно скривився, а Лаурі геть не подобалася ця розмова. Невже вона випадково стала знаряддям помсти, першою-ліпшою зручною дружиною? А якщо цей поспішний шлюб і дійсно саме через відчай Раддала та його бажання насолити зрадниці? А їй, Лаурі, доведеться ділити ложе з чоловіком, в серці якого інша дівчина.

— Навіть боюся уявити, як відреагував пан Ньорден, коли побачив свою обраницю з іншим… — метикувала Лаура вголос, суплячи брови.

— Як відреагував? Авжеж, Раддал у гніві страшний… — Робін задумливо хмикнув. — Отому горе-кавалеру не пощастило, оскільки наш пан його добряче «нагородив» бойовою магією. Підсмажив, наче нещасного півня! А опісля той парубок кудись зник. Безсумнівно, Ньорден його знищив…

— Невже… вбив? — спиною дівчини ковзнув холод з часткою липкого страху.

— А вас це дивує, пані Лауро? — маг зіщулив темні, мов ніч, очі. — Пан Раддал грізний воїн і доволі небезпечний. Жорстокий хижак, з яким вам варто бути обережною. Він не лише ворогів безжально знищує на полі битви, а також і неугодних. Отож, мій обов’язок вас про це попередити, панно Лауро… Насправді ви опинилися в лапах холоднокровного звіра. І якщо з плином часу він забажає вас позбутися, ніхто йому не завадить, ніхто…    

— Таке враження, що ви бажаєте мене налякати, — хоч слова Робіна дійсно жахали, проте Лаура намагалася не виказувати емоцій. Хіба ж личить їй, поважній пані, ба більше, з титулом маг’елрі тремтіти перед підданцями чоловіка, мов полохливе зайченя? Вже встигла зрозуміти, що в цьому замку слабкість і вразливість лише обернуться проти неї. Навпаки, необхідно демонструвати силу, рішучість.

— Моя пані, у жодному разі не бажав вас налякати, лише попередив, — стиха зронив маг, наче виказуючи турботу. Та чи справді хвилюється за неї? Хотілося б вірити, адже в замку не завадять вірні друзі.

Коли мелодія стихла, Робін супроводив Лауру до бенкетного столу та ввічливо подякував за танець. Опустившись в крісло біля задумливого законного чоловіка, вона враз нервово опорожнила келих. Авжеж, після розмови з магом в серці оселився страх, хоч дівчина й намагалася його не виказувати. Мимохідь зиркнула на розчервонілу, усміхнену Мег, яку черговий кавалер запросив на танець.