Розділ 22

— Де ти навчився так смачно готувати? - запитую Рада.

Я сиджу біля острівця і уважно спостерігаю за його чіткими рухами. 

Шмиг — і цибуля вже летить у сковорідку.

Тук-тук — і томати акуратна нарізані. 

Його впевненість заворожує, хочеться дивитись і не відводити очей.

— Та якось саме собою виходить, - знизує плечима.

Він стоїть до мене спиною і йому доводиться оглядатись кожного разу, щоб відповісти на моє запитання.

— Тоді у тебе талант, - кажу впевнено.

Спираюсь ліктями на стільницю та підпираю підборіддя. Зараз мені дуже спокійно і легко. Навіть трішки дивно, адже поруч з Радом завжди напруга та стрес. Але сьогодні він у гарному настрої. Он, вечерю нам готує, поки Мир десь тиняється, незрозуміло де.

— Можливо, - знову оглядається і його губ торкається маленька усмішка. - Малим я часто полюбляв крутитись на кухні, спостерігав, як наша кухарка готує. Інколи вона дозволяла допомогти. Якщо мені давали порізати шмат м'яса, це для мене було щастя. Зараз я готую із задоволенням. Це приносить мені спокій. А ще я люблю домашню їжу, так нас вдома навчили.

— Дивовижно, - тихо зітхаю, милуючись мажором, якого колись вважала монстром. - Ніколи б не повірила у твої здібності, якби не побачила на власні очі.  

— А ти? Вмієш готувати? - запитує весело.

— Посередньо, - кривлюсь. – Так, як у тебе, в мене не виходить.

— Хочеш допомогти мені? - оглядається, в його очах з'являється блиск.

— Будеш мене навчати? - усміхаюсь, відчуваючи, як щоки палають. 

— Якщо забажаєш, - підморгує. 

Я сповзаю з табуретки, повільно оминаю острівець. Цей Рад мені подобається і я із задоволенням попрацюю з ним на кухні. 

Він подає мені ніж і підсуває дошку з шинкою. Коли я забираю ніж, наші пальці торкаються і серце моє в цю мить підстрибує. 

— Наріж кубиками, - говорить після короткої паузи.

Рад бере інший ніж і починає шинкувати капустину, повністю зосередившись на справі. А я мить ще дивлюсь на нього і відвертаюсь. Берусь виконувати його завдання. 

Ми працюємо пліч опліч мовчки. І мені подобається наш тандем. Ми вправно нарізаємо продукти, потім Рад закидає по черзі все у каструльку, зменшує вогонь і прикриває кришкою. Страва булькає та шипить, а з-під кришки виривається густа пара.

— Смачно пахне, - зітхаю, на мить схилившись над каструлькою.

І саме в цю мить Рад теж схиляється, щоб дістати сільничку. Ми ледь не стікаємось лобами і я різко відскакую назад.  

Рад хмикає, глянувши на мене і продовжує чаклувати над плитою. А я відходжу, спираюсь сідницями на острівець, зацікавлено розглядаю його з ніг до голови.

Красень, нічого не скажеш. Високий, підтягнутий, під темною футболкою грають м'язи. Темне волосся недбало скуйовджене і руки так і чухаються його пригладити. 

Усвідомлюю, що мені хочеться доторкнутись до нього. А в голові з’являються дурні фантазії, як би було, якби він мене поцілував. На непристойні думки тіло реагує жаром та дивною важкістю внизу живота. 

Вперше за все життя розумію, що хлопець сильно мене приваблює. Невже я починаю в нього закохуватись? Чи може це все через те, що ми вже тиждень живемо під одним дахом.

— Скуштуй, - Рад розвертається до мене і не підозрюючи про мої сороміцькі думки, протягує до моїх губ повну ложку рагу.

— Гаряче, - нервово сміюсь і схиляюсь, щоб подути.  

Він теж для цього схиляється і наші обличчя знову опиняються на небезпечній відстані. Затамовую подих, зустрічаюсь з його очима. Завмираю, сподіваючись, що він все ж таки зробить те, про що я тільки що думала. 

Але Рад відсторонюється і передає ложку мені у руку. А я розчаровано зітхаю і куштую страву, перед тим гарненько подувши. 

— Ох, як же ж смачно, - стогну від задоволення та прикриваю очі. - Це навіть краще за поцілунок.

— Справді? - чую занадто близько голос Рада.

Розплющую очі і розумію, що він знову поруч зі мною і схилений так близько, що кінчики його волосся лоскочуть щоку. Він не питаючи, торкається губами ложки з іншого боку, куштує. А я завмираю та витріщаю на нього очі. 

Потім він підносить на мене погляд і зіниці його розширюються. Облизує губи і я розумію, що не можу відвести від них очей.

І, здається, він це помічає.

Між нами настає напружена тиша, і я чітко чую, як гепає серце у моїх грудях. Важко ковтаю, чекаю на його дії.

- Справді непогано, - хмикає, продовжує пожирати мене очима. - Але про поцілунок ти перебільшила. Цілуватись набагато приємніше.

Останні слова він майже шепоче. Спирається руками на стільницю з обох сторін від мене і підсовується ще ближче. Тепер між нами не залишилось ні міліметра простору. 

— Я давно це не робила, тому не пам'ятаю, - промовляю тремтячим голосом.

І навіщо я це кажу? Хіба Раду потрібно знати про мої поцілунки? У моєму житті їх було не так вже й багато. Та й то великої насолоди я від них не отримувала.

— Треба це виправляти, - майже муркоче і його подих обпікає щоку.

Ще декілька сантиметрів і він мене поцілує. Невже це справді станеться? Прикриваю очі, несила витримувати напругу між нами. 

А в глибині душі сподіваюсь, що він зробить це.

— Ей, чим ви тут займаєтесь? - раптом лунає веселий голос Мира. - А як пахне. Невже я встиг на вечерю?

Мить розвіяна. Рад різко зникає з мого особистого простору. А я розплющую очі і з докором дивлюсь на Мира, який роздягається біля дверей. Засовую ложку у рота, виїдаючи залишки рагу. Розчаровано зітхаю. 

Рад втрачає до мене інтерес, тепер вся його увага знову зайнята кухнею. 

— Так, скоро будемо їсти, - голос Рада невдоволений і сподіваюсь, це через те, що нас перервали.

Дуже сильно на це сподіваюсь.

— Чудово, - плескає в долоні Мир, повільно підходить до острівця. - Голодний, як вовк. Готовий цілу вівцю з'їсти.

Він сідає поруч зі мною і я відчуваю, що від нього тхне спиртним. Та й очі неприродньо поблискують.