Розділ 21

— Що таке? - лунає біля вуха голос Рада.

Я навіть не намагаюсь відсторонитись, коли його долоні лягають на талію, а пальці ніжно стискають.

— Це сукня Яни, - киваю на тканину, що видніється між полицями. - Вона вся у крові. Не розумію. Невже з Яною щось сталось?

Обіймаю себе руками. Навіть тепле тіло Рада не допомагає, і я починаю тремтіти.

— Яна це твоя сусідка? - уточнює.

— Так, - киваю. Ми продовжуємо стояти притулені одне до одного. І якщо чесно, мені стає трохи спокійніше від цього. - Вона поїхала додому декілька днів тому. Сказала, що кине навчання. А ще декілька днів перед тим прийшла пізно вночі, поводилась дивно і мала незвичний для неї вигляд.

— Як саме дивно? - запитує тихо. - Розкажи детальніше. Що вона говорила?

— Вона була дуже мовчазна і це перше, що мене здивувало, - риюсь у пам'яті, згадую все, що може допомогти зрозуміти, що відбулося. - Яна говірлива та гамірна. Вона могла розмовляти годинами не чекаючи, що я буду відповідати. А тієї ночі вона прийшла тихо, і навіть світло не увімкнула. Здається, я чула, що вона плакала, але не впевнена, можливо мені не приснилось. А наступного дня вона пролежала у ліжку до вечора. Коли я її запитала, що з нею, вона агресивно сказала, щоб я її не чіпала. Потім я її бачила аж в неділю, коли вона збиралась їхати додому. 

— Ще щось? - напружено запитує. Він навіть не рухається позаду мене і я чітко відчуваю, як натягнутий кожен його м'яз.

Декілька секунд мовчу. Коли намагаєшся все згадати, то деталі завжди тікають, наче дражняться. Прикриваю очі, намагаюсь нічого не пропустити. 

— Яна любить яскраво одягатись і ця сукня одна з її улюблених. Вона часто ходила в ній на вечірки та побачення з хлопцями. А в неділю вона була одягнена у закритий одяг, наче намагалась приховати своє тіло. Думаєш, вона потрапила у біду?

Повертаю до Рада голову і зустрічаюсь з його стурбованим поглядом. Він міцно стискає губи, а потім переводить погляд на сукню.

— Ми не знаємо, чи це її кров.

Мені здається, що він просто намагається мене заспокоїти. 

Рад відсторонюється і відпускає мене. Як не хочеться втрачати його тепло, але мовчу про це. 

— Тоді чому вона поводилась так, наче її скривдили? - вимагаю відповіді. Мені страшно, бо здається я проґавила щось дуже важливе. - Я тоді подумала, що може її кинув хлопець, або проблеми у сім'ї, тому вона зібралась їхати перед навчальним тижнем. Тепер ні перше, ні друге не здається правдивим. Чомусь мені здається, що це її кров, - сказавши це, голосно стогну і прикриваю рота долонями. - Бідна Яна. Я навіть не намагалась їй допомогти.

— Ти тут ні до чого, - каже лагідно і торкається мого підборіддя, змушує глянути на нього. - Твоя увага їй би нічим не зарадила. У тебе були свої проблеми.

— Вона дивно реагувала на Андре, - кажу пошепки, згадавши ще одну деталь. - Вона побачила його в нашій кімнаті і почала кричати, щоб він забирався. І в її голосі було стільки істерики та болю.

— Зачекай. Чому цей слимак був у твоїй кімнаті? Ти казала, що з ним більше не спілкуєшся, - пальці його сильніше стискають підборіддя. Навіть трішки боляче. - Сашо, ти продовжуєш гратись з вогнем?

— Я його не запрошувала, - кажу вперто і прибираю його руку. - Він сам прийшов. Просив пробачення. Та я його все одно не хочу бачити. 

— Хочеться тобі вірити, - каже скептично. Він схиляється до шафи і бере сукню моєї сусідки. Зминає тканину у кулаці. - Сподіваюсь, ти усвідомлюєш, наскільки все серйозно. А щоб ти точно бачила картину, я тобі поясню, що сталось з Яною. - робить крок уперед і опиняється впритул до мене. Сукню підносить до моїх очей. - Скоріш за все, твоя подруга пішла на одну з вечірок, куди часто заглядає Марк, - я здригаюсь, почувши це ім'я. Хочу відвернутись, та він знову ловить за підборіддя, змушує дивитись на нього. - І судячи з її реакції на Андре, саме він її підготував для Марка. Підсипав те, що нещодавно підсипали тобі. Вона втратила над тілом контроль, прийшов Марк, забрав її у тихе місце. А потім за гарні гроші привів збоченця, і добре, якщо одного, а не декількох. Є виродки, які полюбляють груповуху...

— Досить, - благаю, і прикриває вуха долонями.

Не можу слухати. Через його слова в уяві спливають яскраві та жахливі картинки. 

— Ні, ти дослухай, інакше до тебе не дійде, - шипить роздратовано і жбурляє сукню у шафу. Обома руками хапає мене за зап'ястки і загинає мої руки мені за спину. Я втягую в себе повітря, усвідомивши наскільки інтимне зараз наше положення. І не зважаючи на важку тему, моє тіло реагує на його дії, тремтить. - Я майже впевнений, що твоя сусідка потрапила у западню Марка. Можливо її ґвалтували цілу ніч, а може не одну. Збоченці не шкодують жіноче тіло, вони беруть своє і скільки хочуть. І після цього ти досі будеш протестувати проти нашої допомоги?

— Не буду, - промовляю ледь чутно. - Те, що відбувається настільки жахливо, що я не можу про це думати.

— І не треба, - промовляє лагідніше та тихіше. Він схиляється до мене так близько, що торкається чолом мого чола. Глибоко вдихає та видихає, наче намагається заспокоїтись. - Ми захистимо тебе, будемо поруч, скільки треба. Тільки ти не тікай від нас, не ускладнюй завдання. 

— Добре, - шепочу, вдихаючи його звабливий аромат. - Тільки скажи. Чому саме я? Навіщо ти мене так активно оберігаєш?

Він не відразу відповідає і здається, що я не почую зізнання. Та після затяжних секунд він все ж таки говорить:

— Ти нагадуєш мою сестру.

— Я чула, як ви з Миром про неї говорили, коли я задрімала у вас на дивані, - важко ковтаю, готуюсь запитати найважче. - З нею те ж саме сталось, що й з Яною?  

Відчуваю, як його тіло кам'яніє, і мені здається, що він зараз буде на мене кричати. Його обличчям пробігається тінь, а в очах горить злість. Він важко сопе, наче намагається стримати свої емоції і це навіть трішки лякає. Адже я досі в полоні його рук.