Розділ 19

— І куди ми зараз їдемо? - порушую затягнуту мовчанку.

Я сиджу на задньому сидінні, хлопці попереду. В салоні приємна температура, працює кондиціонер і грає тиха музика. Та я все одно напружена, бо пропускати пари не звикла і моя нервова система протестує.

— Треба зустрітись з одним чоловіком, - сухо відповідає Рад, навіть не обернувшись.

Він уважно вдивляється в дорогу, хоч за кермом Мир. Весь зосереджений та серйозний.

— І через якусь зустріч ви мене витягнули з пар? - обурююсь.

Підсовуюсь до них ближче спираюсь ліктями на обидва сидіння. 

— Це ненадовго. Ми швидко повернемо тебе назад, - підморгує мені Мир.

Він завжди дружелюбно до мене ставиться на відмінну від Рада. Той постійно бурчить і чимсь незадоволений. Може панькатись зі мною йому не так вже й приємно? 

— Чудово, - зітхаю та повертаюсь на місце.

Ми їдемо десь пів години. Прикидаю в голові час та розумію, що я пропущу не одну пару. Лише на дорогу піде понад годину, а ще не зрозуміло, скільки буде тривати зустріч. 

В'їжджаємо у приватний сектор, де будинки стоять як палаци, і їх майже не видно за височенними огорожами. Тут живуть найбагатші люди міста і в таких місцях я ніколи не була. 

Нарешті Мир паркується перед кованими воротами. А коли ті відчиняються, ми повільно в'їжджаємо у двір, встелений бруківкою. 

Мир паркується поруч з будинком і глушить двигун.

— Я піду сам, - коментує Рад і відчиняє дверцята.

— Впевнений? - дивиться стурбовано на нього Мир.

— Так, ти краще побудь з нашою підопічною, - вперше за весь шлях він нарешті оглядається на мене і затримує погляд довше, ніж потрібно. 

Я кошусь на нього з-під лоба. Насуплена, руки схрещені на грудях. Мені не подобається возитись з ними, витрачати дорогоцінний час і я хочу, щоб він це розумів. Я вдячна за те, що вони мене оберігають. Але забирати мене з університету, коли їм заманеться, це вже занадто.

— Якщо все пройде гладко, ти скоро позбудешся нашої нав'язливої компанії, - говорить Рад і виходить з машини.

Я здивовано проводжаю його поглядом, поки він не зникає за масивними дверима будинку. А потім підсовуюсь ближче до Мира, чіпляюсь пальцями за спинку його сидіння.

— Що він мав на увазі?

Мир оглядається і раптом розумію, що його обличчя занадто близько, але я не рухаюсь, чекаю відповіді.

— Він хоче знайти управу на Марка та його боса, - говорить Мир. - А це нелегко. Ніхто не хоче зв'язуватись з ним. Бізнес на наркотиках занадто прибутковий, щоб його припиняти. І треба знайти когось досить принципового та багатого, щоб допоміг.

— І хто тут живе? - киваю на величезний будинок. 

— Дядько Рада по материній лінії, Борис. Він зазвичай тримається осторонь від таких питань. Але цього разу зачепило їхню родину, тому можливо, він щось зможе вдіяти.

— Що саме ти маєш на увазі? - зацікавлена підсовуюсь ближче, не усвідомлюючи, що ще більше зменшую між нами відстань. Тепер я дихаю прямо йому на щоку. - Хтось постраждав з родичів Рада? Хто?

— Тебе це не стосується, - в його голосі з'являється відстороненість. Він відводить погляд.

— Його сестра? Так? 

Мир змінюється на обличчі і я розумію, що вгадала. Затамовую подих, розуміючи, що сталось щось дуже серйозне, що Рад не має спокою. Що навіть мене почав оберігати, хоч я йому чужа.

— Розкажи, - благаю, торкаюсь плеча Мира.

— Ні, - коротко відповідає. - Не маю права.

Розчаровано зітхаю і збираюсь прибрати руку, та Мир раптом хапає за зап'ясток і тягне до губ. Я шоковано спостерігаю, як він легенько цілує внутрішню сторону долоні, а серце в цю мить підстрибує у грудях. Приємне тепло розливається внизу живота і щоки починають горіти.

— Навіщо ти це зробив? - хапаю ротом повітря, повністю забувши, про що ми тільки що говорили.

— Захотілося, - відповідає з усмішкою та відпускає мою руку. 

Різко відхиляюсь назад і врізаюсь спиною у тверду спинку сидіння. Поціловану руку притискаю до грудей. Продовжую витріщатись на хлопця, який із задоволеним виразом обличчя розвертається до мене. 

— У мене є одна ідея, - говорить весело, продовжуючи усміхатись. - Це може трішки допомогти тобі.

— І що ти придумав? - примружую на нього очі. 

Довіри до нього не маю, тому затамувавши подих чекаю, що він скаже. 

Мир уважно мене розглядає з блиском у очах, а потім всовується головою між сидіння, спершись на спинки ліктями з обох сторін. 

— Щоб ти мала більше простору і ми не переслідували тебе що хвилини, - робить інтригуючу паузу перш ніж продовжити. - Пропоную тобі зі мною зустрічатись.

— Що? Взагалі здурів? - пирхаю збентежено. Моє обличчя знову горить і я відвертаюсь, щоб приховати це. - Ти мене не цікавиш.

— Це можуть бути не справжні стосунки. Сексом займатись не обов'язково, - продовжує досить спокійно. - А от обійматись та цілуватись на людях прийдеться.

— Пробач, але мене не цікавить твоя пропозиція, - кажу різко.

— Впевнена? - не вгамовується. - Якщо ти будеш моєю дівчиною, усі навколо шануватимуть тебе. І мало кому захочеться виконати наказ Марка, бо знатимуть, що тоді діло матимуть зі мною.

— Я добре подумала, - ціджу крізь зуби і нарешті наважуюсь глянути на нього. В його очах нахабність та самовпевненість і це дуже сильно бісить. - І якщо навіть поплічники Марка сторонитимуться мене. Та от дівчата, що бігають за тобою, навпаки, можуть дуже швидко помститись мені, що я зайняла місце, на яке мітять вони. А жінки набагато вигадливіші у помсті за чоловіків.

— Так, є у мене така слабкість, - важко зітхає, наче це його дуже хвилює. - Дівки так і липнуть до мене. Сам не знаю, чому.

Розводить руками із щирим подивом на обличчі, а я лише недовірливо фиркаю. Все він добре розуміє і можливо сам провокує до такої поведінки дівчат. Йому подобається увага протилежної статі. Він купається в популярності та отримує величезне задоволення.