Розділ 2.1: Королівська гостинність

“Безконтрольна влада розбещує людей.”

 — Етель Ліліан Войнич

Ранок наступного дня здався Мелісанді занадто тихим. Прокинувшись, вона ще якийсь час нерухомо лежала в ліжку, вслухаючись у звуки за вікном, маєток вже давно прокинувся та гудів встивоженим вуликом..

У нічній темряві раптовий від'їзд Кілліана здавався їй мало не катастрофою. Вона засинала з важким серцем, малюючи в уяві похмурі картини і піддаючись тривожним передчуттям, які стискали груди. Але яскраве ранкове світло, що пробивалося крізь штори, випалювало нічні страхи без залишку. Одягаючись, Мелісанда навіть подумки вилаяла себе за ту слабкість. Кілліан просто поїхав залагодити справи на заставі.Що могло піти не так? Світ не руйнується за одну ніч.

Вона нарешті змусила себе піднятися і дійти до ванної. Прохолодна вода трохи змила залишки сонливості, але не прогнала важких думок. Одягатися довелося самотужки, вона не стала кликати покоївку, бажаючи побути наодинці зі своїм смутком. Вибір впав на просту, але елегантну сукню глибокого смарагдового кольору, яка вигідно підкреслювала її тонкий силует. Затягуючи шнурівку на корсеті, Мелісанда тихо зітхнула, згадуючи, як ще вчора Кілліан жартома обіцяв особисто допомагати їй з усім цим безглуздим аристократичним вбранням, коли вони одружаться.

Мелісанда провела пальцями по вилиці, знову зітхнула, намагаючись відігнати тугу, і швидко зібрала волосся у високу акуратну зачіску. Не час розкисати — сьогодні на неї чекають учениці. Вона глибоко вдихнула і розправила плечі, перш ніж спуститися до їдальні, де вже зібралася вся родина. Широко всміхнулася, намагаючись сховати легкий смуток за удаваною веселістю.

Великі дубові двері їдальні були розчинені навстіж. Коли Мелісанда переступила поріг, вся родина вже була в зборі, сидячи навколо довгого столу, заставленого срібними тарілками та порцеляновим посудом. Батько, як завжди, повністю заглибився в ранкову пошту, зрідка роблячи нотатки на полях. Здавалося граф Ко́нрад навіть уві сні не випускав з рук документи. Мати тихо давала вказівки управителю, а брати про щось запекло сперечалися.

— Доброго ранку, — Мелісанда намагалася, щоб її голос звучав якомога безтурботніше.

— Доброго ранку, Ме́лі, — графиня Іре́на лагідно всміхнулась доньці, і її темні, витончені східні очі тепло заблищали.

Свого часу поява Ірени створила справжній переполох при столичному дворі. Її незвичайна східна врода, граціозна тендітність та екзотичні риси зводили з розуму багатьох аристократів. Проте, на превеликий подив усіх своїх палких прихильників, вона відкинула найблискучіші партії та обрала графа Конрада. Суворий, стриманий, з доволі пересічною зовнішністю, він здавався відверто бляклим на фоні своєї яскравої дружини. Втім, попри всі плітки тих часів, їхній союз виявився напрочуд міцним, а діти успадкували найкращі материнські риси. 

Мелісанда зайняла своє звичне місце в кінці столу. Служниця, що стояла поруч, миттєво підскочила, наливаючи в її горнятко гарячий трав'яний чай і підносячи тарілку з улюбленими запеченими яблуками з корицею та свіжим сиром.

Мати проникливо окинула доньку поглядом, затримавшись на її обличчі трохи довше, ніж зазвичай.

— Ти добре спала, люба? Щось ти сьогодні зовсім бліда.

Не встигла Мелісанда й рота відкрити, як з іншого боку столу донісся уїдливий смішок То́рстена. Середній брат відклав мисливського ножа, яким щойно зрізав скоринку з хліба, і зверхньо поглянув на сестру. В його сіриз, як і в Мелісанди, очах стрибали глузливі бісики.

— Звісно бліда, матінко. Кілліан не встиг від'їхати й на милю від маєтку, а вона вже готова зів'яти від туги, як травнева троянда.

Мелісанда відчула, як до щік підступає гаряча хвиля роздратування, змішаного з їдким соромом. Та перш ніж вона встигла відповісти на цей випад, у розмову втрутився До́ріан. Старший брат невдоволено штовхнув Торстена ліктем у бік.

— Стули пельку, Торсе. Твоя отрута зранку заважає травленню.

Доріан повернувся до сестри і підбадьорливо підморгнув. Під столом він ледь помітно ворухнув пальцями руки. Мелісанда опустила погляд на своє горнятко і раптом помітила, як із порцелянової цукорниці плавно вислизнув кубик білого цукру. Огорнутий слабким, пульсуючим блакитним сяйвом чистої магічної енергії, він м'яко злетів у повітря, зробив кумедне сальто прямо перед носом у здивованого Торстена і без жодного сплеску пірнув у чай Мелісанди. Тієї ж миті гаряча пара над горнятком закрутилася у вихор, підкоряючись волі Доріана, і на секунду набула форми крихітного вершника на коні, той хвацько помахав Мелісанді ручкою, перш ніж повністю розсіятися.

Дівчина не втрималася і тихо пирснула від сміху, а вся її ранкова напруга миттєво зникла.

— Досить, — пролунав глибокий, суворий голос із голови столу.

Граф Конрад нарешті відірвався від листів і вичікувально поглянув на синів з-під густих брів.

— Торстен, тримай свій язик за зубами і вияви повагу до сестри. Доріане, скільки разів я просив не використовувати дар за обіднім столом? Магія потребує дисципліни, а не циркових фокусів із їжею.

Обидва брати миттєво притихли. Торстен невдоволено повернувся до своєї тарілки, а Доріан лише безневинно знизав плечима, ховаючи посмішку в келиху з водою.

— Я лише допоміг сестрі підсолодити її ранкову тугу, батьку.

На деякий час у їдальні запанувала тиша, що порушувалася лише тихим дзвоном срібних приборів об порцеляну та шурхотом батькових паперів. Мелісанда повільно помішувала солодкий чай, відчуваючи, як затишна, звична сімейна рутина остаточно повертає їй душевний спокій.

— Мелі, — м'яко порушила мовчанку графиня, відкладаючи лляну серветку. — Що скажеш, якщо ми сьогодні пройдемося крамницями на Срібній вулиці? Купецькі гільдії вчора привезли чудовий південний шовк і нові мережива. Тобі б не завадило трохи розвіятись, а заразом придивимося щось для твого весільного посагу.

Мелісанда вдячно всміхнулася матері, оцінивши її спробу відволікти доньку від сумних думок.