7. Два з половиною тижні

Тая

Все-таки добре, що Лук’ян забронював номер на кілька днів. Коли він йде, я кутаюся в ковдру й лежу так до вечора. Встаю лише тоді, коли хтось дзвонить в номер. Мені приносять вечерю. Я не замовляла її, напевно, це зробив Лук’ян.

Я пишу Альберту коротке повідомлення про те, що їду у відрядження на три дні. Таке кілька разів бувало — коли відкривали нові відділення в маленьких містечках області, мене з іншими колегами вже відправляли для навчання персоналу. Він не повинен засумніватися. А навіть якщо засумнівається, мені байдуже. Не хочу його чути й бачити. Не можу.

«Ти як? Залишилася в готелі?» — приходить ввечері повідомлення від Лук’яна.

Відписую коротко: «Так».

За кілька хвилин він надсилає контакт якогось Назарія Марковича і ще одне повідомлення: «Це хороший юрист, який допоможе тобі. Він найкращий у своїй сфері. Зателефонуй йому в понеділок».

Минає ще кілька хвилин, а тоді приходить: «Подзвони, коли знатимеш, чи вагітна».

Я отримую від Лук’яна більше повідомлень, ніж від власного чоловіка. Альберт мені не телефонує, а єдине повідомлення від нього: «Ок».     

Я не виходжу з номера всі вихідні, нічого не замовляю, але мені приносять сніданок, обід і вечерю. В суботу зранку кур’єр з якоїсь служби доставки приносить пакет з новою білизною й одягом з брендового магазину, а в неділю до мене прибуває кошик з фруктами й випічкою.

Лук’ян, звісно. Це від нього, бо більше ніхто не знає, що я тут. Не думала, що він може бути таким. Не думала, що найтепліші жести уваги у своєму житті я отримаю від людини, яка мене постійно чмирила натяками на мою дурість.

Сидячи в стінах готельного номера, я багато думаю. Згадую.

Ми познайомилися з Альбертом, коли мені було вісімнадцять, а йому двадцять. Господи, минуло вже десять років!.. Він вчився, підпрацьовував, будував плани… Був таким активним, веселим, горів життям, як я могла не закохатися? Він підтримував мене, коли я за спонуканням батьків ходила на всі можливі стажування, курси, їздила за кордон за програмами обміну. Я підтримувала його з усіма ідеями, з яких він планував робити бізнес… Коли все пішло не так? В той момент, коли Альберт вперше зазнав краху? Коли я вперше відмовилася від вищої посади, бо він назвав себе «невдахою поруч з майбутньою банкіркою»? Коли розгубила всіх подруг, крутячись в колесі «дім — робота»?

Я думаю не лише про нього. Цими днями в готельному номері я думаю про Лук’яна. Згадую, як він мене цілував, як пестив, й одразу ж ховаю обличчя в долонях. Це неможливо. Господи, як мені тепер дивитися у вічі Інні?.. Ще важче згадувати, яким турботливим і ніжним був він зі мною після близькості, коли ми сиділи й розмовляли, коли обійняв. У хвилини цих спогадів моє серце огортає теплом.

«Дякую тобі за все», — пишу йому в понеділок зранку, коли йду на роботу прямо з готелю.

«Чекаю твого дзвінка», — відповідає він.

Очікування — найгірше. Було б добре, якби нічого у нас не вийшло за один раз. Я майже переконую себе, що в нас не вийшло. Бо де таке бачено, щоб вийшло з першого разу? Тим паче я лише другий місяць як не приймаю протизаплідні… У голові лунає голос Люби, моєї колеги, яка хвалиться, що обидва рази вагітніла одразу після того, як припиняла приймати КОК.

— Ні, не може бути, все добре, я не завагітніла, — втішаю себе.

Спочатку треба розібратися з Альбертом, а тоді думати, як жити далі й що робити. Ця ідея з вагітністю від Лук’яна з самого початку була абсурдною.

Точно, я не вагітна.

Але чому… чому від цієї думки стає сумно? Чому мені… Мені хочеться бути вагітною?

Господи.

Після роботи я телефоную юристові, номер якого дав Лук’ян. Викладаю йому коротко свою ситуацію щодо боргів і квартири.

— З того, що ви мені розповіли, здається, що проблем не буде. При розлученні цілком можна залишити квартиру за вами. Але як ви розплачувалися? Зможете довести, що вона куплена суто за ваші гроші чи що вам батьки дали гроші, а ваш чоловік не вкладав свою частку?.. Я зараз у Києві, за два з половиною тижні повертаюся до Львова. Зустріньмося тоді й все обговоримо детально, гаразд?

Розлучення. Мене пересмикує від цього слова. Я вперше приміряю його до свого шлюбу. Невже я готова справді розлучитися з Альбертом?

— Так, будь ласка, зустріньмося.

Найважче — триматися ці два з половиною тижні. Я ходжу на роботу. Намагаюся вдавати, що зі мною все гаразд. Намагаюся не виказати себе перед Альбертом, але він і не зважає на моє пригнічення. Як завжди, думає тільки про себе. Чому я раніше цього не помічала?.. Він зауважує, що зі мною щось не так, лише тоді, коли починає схиляти до сексу, а я тікаю від його обіймів.

— Я дуже стомлена, іншим разом, — брешу.

Брешу щоразу, коли він намагається торкнутися мене. Огидно. Хочеться закричати йому в лице, спитати, чому він так зі мною, чому брехав. Я тримаюся тільки тому, що Лук’ян порадив мовчати, доки не зустрінуся з юристом.

Ми не ходимо на обіди з батьками, я знаходжу відмовки. А потім настає день, коли мали б початися місячні. Мали б, але не починаються. День, два, три — нічого.

І я роблю тест на вагітність.

Лук’ян

— Пробач, — кажу я Інні, коли повертаюся додому того вечора.

Моя дружина навіть усміхається, вдає, що нічого не відбулося. Відповідає лише:

— Ходімо вечеряти. Тільки сходи, будь ласка, спочатку в душ.

Вода змиває з мого тіла запах іншої жінки, але вона не здатна змити мої спогади й відчуття. Я довго стою під прохолодною водою і, заплющивши очі, згадую смак її шкіри.

Я ніколи досі не зраджував Інну. Не планував зраджувати. Але коли так вже трапилося, я не можу вдати, що нічого між нами з Таєю не було.

Буде ця вагітність чи не буде?.. Після того, що дізнався про Альберта, мені хочеться битися головою об стіну зі своєї дурості.

— Розумієш, ми з Таїсою вагалися, але все-таки вона не хоче народжувати. Та і я не горю стати татом, нам добре вдвох. Щоб вона не сиділа на пігулках постійно, ми вирішили, що я зроблю вазектомію, — виправдовувався він тоді переді мною.