⚜1. Ідеальний?

Очі не завжди бачать істину. Думаєш, що дивишся в обличчя коханню, а насправді заглядаєш в лице обману. Впевнена, що бачиш обличчя свого найбільшого жаху, а виявляється — лице порятунку. 

***

   Лестершир, 1790 р.

   Амелія Таунсхенд, старша донька графа Лестера, вкотре вислуховувала компліменти, якими її щедро засипав наречений з таким завзяттям і драматизмом, мовби вона була єдиною дівчиною у всій Англії.

   Темноволосий молодий чоловік говорив протяжно й неспішно, зі знанням справи, вдивляючись так, наче її лице стало єдиною точкою опори. Його приємна, оксамитова солодкозвучність, оповивала ніжніше будь-якого шовку, розливаючи в грудях дівчини тепло. І це все настільки бентежило, що навіть дискомфорт від туго зашнурованого корсета, відходив на другий план.

   Вона не знала як правильно реагувати на такі знаки уваги. Боялась схибити, сполохати щастя, ніби те було дикою птахою і в будь-яку мить могло злетіти, безслідно розчиняючись в небесах. Хотіла бути сміливою, але разом з тим боялась показатись надміру нескромною.

   Заледве присилувавши себе до спокою, зробила сторожкий, обережний вдих, наскільки дозволяв корсет і знову зосередилась на нареченому. 

   Пітер Секвіл, четвертий в черзі на титул графа, як завжди, мав неперевершений вигляд в темному плащі, накинутому поверх оксамитового камзола із золотистим оздобленням. Гармонійним доповненням образу слугували однотонні кюлоти, підкреслюючи фігуру згідно з останніми віяннями моди та високі чоботи для верхової їзди. З боку могло здатися, що він вирядився на якусь королівську зустріч, і аж ніяк не на звичайне побачення з нареченою в сільській глушині.

   “Ідеальний у всьому", — подумки відмітила Амелія і повела очима, виміряючи відстань між ними, яка не порушувала жодних правил пристойності. 

   "І джентльмен до найменших дрібниць, навіть без натяку на недоліки”, – підсумував внутрішній голос, викликаючи якісь двоїсті відчуття. 

   Заручені та вже майже одружені, але її наречений не дозволяв собі ніяких зайвих жестів чи дій, навіть жодного разу не поцілував. А вона мріяла… Уявляла, як торкнеться вуст, тепло обійме, щось ніжно шепотітиме й вона тулитиметься в пошуках прихистку на його грудях, на кожне слово відзиваючись небувалим трепетом в очікуванні чогось незвіданого.

   Отямившись, ледь не скривилась від непристойних думок, які аж ніяк не личили істинній леді. Подумки присоромивши себе, злегка примружилась і вдала, що причиною тому слугувало яскраве весняне сонце, що мереживними візерунками пробивалось крізь крону молодого дуба. Нервово поправила капелюшок і декілька миттєвостей розглядала кам'яну доріжку, яка звивистою гадюкою вела вглиб саду та вперше пошкодувала про забуте в кімнаті віяло.

   Впоравшись із собою, нарешті підняла очі з подивом відзначивши, що губи Пітера незворушно застигли — потік компліментів обірвався. А вона й не помітила, коли саме втратила зв'язок з реальністю, занурившись у свої роздуми та фантазії.

   З'явилося дивне відчуття, мовби він впіймав її за цими думками, прочитавши всі сміливі мрії. Дивився так прискіпливо, уважно, а потім викривив вуста в таємничій посмішці, значення якої неможливо було розібрати.

   — Міс Амеліє, на недільній службі востаннє оголосять наші імена і вже наступного тижня ви станете цілковито моєю.

   Неквапливо схилився над рукою, обтягнутою світлим шовком, посилюючи тремтливе зніяковіння. Чудово знав яку реакцію викликає і це йому подобалось. Жодного вдавання, жодної гри. Його мила, недосвідчена наречена була занадто сором’язливою та покірною, як і личить молодій аристократці.

   Впивався кожним несміливим жестом, зніяковілим поглядом з-під опущених вій і легким рум'янцем, який з'являвся, варто було лише декількома словами натякнути на щось більш особисте, відійшовши від тем світської бесіди. Це не могло не подобатися. Хоча насправді, в Амелії його привабило дещо інше, що в сукупності з невинністю та милим личком, зробило її ідеальною кандидатурою на роль дружини.

   А дівчина тим часом не зводила очей з його вуст, що поволі віддалялись від руки, згадавши, що слід продовжувати дихати. 

   Не відпустив... продовжував невагомо торкатися долонею кінчиків її пальців. Амелія дивилась з неописаною довірою і ніжністю, знову уявляючи майбутнє. Менш ніж через десять діб поставлять підписи в парафіяльній книзі й вона стане дружиною, вірною супутницею до кінця життєвого шляху, матір'ю його дітей... Серце затріпотіло, мов у сполоханого звірятка, а мрії пішли ще далі. Хотіла всього того, що чекатиме, але одночасно й боялась. Особливо підтвердження шлюбу, адже це було чимось потаємним, особистим, забороненим — було тим, про що ніхто не говорить.

   — Пітере, я вже ваша. Іншої долі й не уявляю, — майже прошепотіла, намагаючись розігнати надміру сміливі думки, що продовжували несамовито роїтись підсилюючись фантазіями.

Але серце жадало свого. Піддавшись несвідомому пориву, несміло простягла руку, притуливши долоню до його передпліччя. Так обережно, сторожко, ніби торкалась чогось незвіданого, але такого бажаного, несказанно гарного й потрібного.

   В очах чоловіка миттєво спалахнула цікавість. Він не став приховувати задоволеної усмішки, розцінюючи її дію, як заклик. Якби за ними так прискіпливо не стежив граф з вікна другого поверху маєтку, мов той шуліка, готовий в будь-який момент кинутись на здобич, він би не стримувався. Але злити старого Лестера перед самим весіллям було небезпечно, всі в окрузі, та навіть самому Лондоні, знали його крутий норов. А той ще й відкрито виказував невдоволення у виборі доньки й з підозрою ставився до нього.

   Пітер показово ковзнув поглядом по руці Амелії, від передпліччя до кінчиків пальців і повільно пішов зворотним шляхом, зупинившись на вустах. Вона не поспішала його відпускати, сміливішала на очах, викликаючи бажання піддатись, відвести вглиб саду, якомога далі від наглядачів і дозволити їй ще більшу сміливість, а заодно чогось навчити. Але одразу ж відкинув подібні нерозумні пориви, бо результат не був вартий наслідків. І щоб уникнути зайвих проблем, вирішив, що вже час відкланятися. Подав знак груму та пообіцявши навідатись наступного дня, поспішив зникнути, посилаючись на невідкладні справи.