Розділ 1

Стрімка річка наповнювала тишу своєю мелодією. Легкий вітер погойдував дерева — день був звичайний, нічим не особливий.

Неподалік від міста, як і завжди, на березі сидів Адам. Коли час нісся мов скажений, він шукав спосіб сповільнитися — сховатися у своєму куточку, де не потрібно поспішати й говорити. Місце сили. Щось особисте.

Саме того дня все пішло не за планом.

У нього на великій швидкості врізалася незнайома дівчина на велосипеді.

Усе сталося раптово — кілька секунд, і вони вже лежали біля підніжжя річки. Трава, розкиданий велосипед, пришвидшене дихання.

Спантеличений, але неушкоджений, Адам лежав на спині й намагався зрозуміти, що сталося. Він уже хотів щось сказати, коли побачив як невідома дівчина, зовсім промокла, сиділа в річці і щось бурмотіла собі під ніс.

– Я перепрошую, – промовив я, – чи не ліпше вибратися на берег, чи вам так кортіло освіжитись, що ви раді людей калічити?

Дівчина підвелася на ноги, обтерла обличчя рукавом, шморгнула носом і попрямувала до берега. Коли їй нарешті вдалося вилізти, вона, оцінивши ситуацію, обернулася до мене й сказала:

– Я бачу, що ти цілком у порядку. Не міг би ти допомогти мені, викликавши таксі?

Я спершу не зрозумів, що вона серйозно.

– Ти хоча б скажи, як ти себе почуваєш… і як твоє ім’я? Бо ми почали розмову не з того місця.

– О, а ти знаєш, як треба починати розмову в таких випадках? – подивившись на мене своїми блакитними очима, впевнено промовила вона. – Ти ж просиш мене викликати таксі, навіть не знаючи, чи треба вибачитись за саме зіткнення, або розповісти, що трапилося на дорозі, що до цього призвело.

– Та тут нічого розповідати, – знизала плечима вона. – Просто злетів ланцюг, коли я їхала. І взагалі… чи не забагато запитань від незнайомця? Я не напрошуюсь, але…

Вона простягнула руку:

– Ліана.

Я підійшов ближче й подав свою:

– Адам.

– Тобі треба просохнути, щоб поїхати далі, – сказав я. – Можу запропонувати розпалити багаття або просто зачекати. Надворі спека, тож швидко висохнеш.

– Я буду віджимати одяг, тому відвернись.

Я сів до неї спиною й почав роздивлятися ту саму річку, ніби нічого й не сталося. Хоча завжди є якесь «але».

– Усе, я закінчила. А ти тут чекав когось чи просто відпочивав?

– Я інколи приходжу сюди, бо тут красиво.

– Непоганий смак, – усміхнулася вона. – Я люблю їздити берегом. Це додає впевненості й тримає у формі.