Розділ 57

Гримів грім.

Настав вечір. З ним прийшов невблаганний дощ, що бив по даху садиби.

Гуркіт грому, немов гарматний постріл, розносився по небу, вселяючи страх у серця всіх, хто перебував в окрузі. Але грому було мало просто навести страх – у нього були інші плани. Він ревів із невгамовним голодом. Раптово, з громовим гуркотом, величезна блискавка вдарила в дах садиби в середині польоту, вибивши безліч черепиць із колись міцної будови, немов пір'я.

Дах не завалився, проте уламки й залишки розбитої черепиці були розкидані по всій окрузі.

Буря продовжувала бешкетувати зовні, спричиняючи бурхливу течію прилеглих річок, дерева гнулися й розгойдувалися під лютим вітром. Його сильний порив пронісся по садибі, відчинивши двері та вікна. Він не оминув і будинок брамника, дозволяючи воді безперешкодно проникати всередину. Невдовзі все скромне житло було затоплено; вода сягнула рівня колін і залила все навколо.

Вночі пролунав ще один сильний гуркіт грому. Звук був настільки сильним, що відбивався від дерев у лісі та валунів уздовж прилеглої річки. У сусіднє дерево вдарила блискавка, через що воно розкололося навпіл, і половина його звалилася на ворота, що вели до стайні, повністю знищивши їх і перегородивши шлях; а інша половина – на будинок слуг, де, на щастя, двох служниць не було. Вони не намагалися сховатися від бурі в садибі, продовжували свою роботу.

Коні перебували в стайні, намагалися сховатися від люті грози. Вони відчували тремтіння від кожного наступаючого удару грому в копитах, що тільки посилювало їхній страх і робило їх неспокійними. Вид поваленого дерева ще сильніше налякав їх, змушуючи згуртуватися. Їхнє іржання і вереск не могли змагатися з гуркотом грому.

Дощ продовжував іти без перепочинку. Буря не збиралася припинятися, залишаючи після себе лише руйнування.