Розділ 8

Енцо

Зайшовши до номера, я замираю на порозі й навіть не встигаю зачинити двері, як чую тихе, нестримне хлипання.

Причинивши за собою двері, я швидко роззуваюся і крокую до спальні. Там я бачу Майю: вона сидит на ліжку з переляканими очима й плаче.

— Гей... Гей, ти чого? Що сталося? — промовляю я і підбігаю до неї.

Я опускаюся на край матраца. Майя спочатку дивиться на мене з жахом, а потім розплакується ще дужче й буквально падає в мої обійми. Руки самі собою обвивають її талію, пригортаючи ближче до грудей. Вона тремтить, її сльози просочують мою сорочку, залишаючи вологі сліди на костюмі, але все це зараз не має жодного значення.

Найважливіше — дізнатися, що сталося. Чому моя мила булочка так гірко плаче й тремтить від страху, наче маленьке біле кроленя?

— Він... він... там... — крізь хлипання видавлює вона. Я починаю лагідно гладити її по голові.

— Де?

— У... ту... туалеті...

Я поки нічого не розумію, і це невідання розпалює в мені тривогу та лють.

— Ти маєш на увазі спонсора? — бовкаю перше, що спадає на думку, а Майя лише ствердно хитає головою і заходиться плачем ще дужче. 

Я — людина, яка бачила лайна в цьому житті більше, ніж будь-хто, і сам міг пустити чоловіка на м'ясо, коли цього вимагали обставини. Через це я не одразу міркую, наскільки побачене могло шокувати звичайну дівчину.

Щодо мене, то я, грішним ділом, подумав, що її образив хтось із персоналу, а насправді її до смерті налякав небіжчик, який приніс мені купу проблем. Моя миленька булочка зараз настільки беззахисна, що мені фізично не хочеться відходити від неї ні на крок.

— Мені... мабуть, сон наснився... — Майя трохи відстороняється, і мені доводиться знехотя її відпустити. Вона говорить плутано, хлипаючи буквально на кожному слові.

— Хочеш розповісти? — запитую я, намагаючись зазирнути їй в очі. На моє запитання вона лише стискається, і я розумію: цю тему зараз краще не чіпати.

Мабуть, кошмар був дійсно моторошним, раз вона так перелякалася. Проте я чудово знаю, як відволікти її від похмурих думок і підняти настрій.

Підвівшись, я підходжу до столика з графином, наливаю в прозору склянку трохи води й, знову присівши поруч із дівчиною, простягаю її, щоб вона могла заспокоїтися.

Тремтячими пальцями вона акуратно бере склянку з моїх рук, мигцем поглядає на мене, підносить її до губ і починає пити невеликими ковтками. Я дивлюся на неї й у душі щиро зворушуюся, хоч зовні й намагаюся тримати серйозний, трохи стурбований вираз обличчя.

Поки Майя неспішно п'є, вткнувшись поглядом у підлогу, я не стримуюся: простягаю руку й акуратно заправляю пасмо, що вибилося, їй за вухо. Дівчина одразу відсторонюється і дивиться на мене з недовірою. Я злегка усміхаюся і тихо кажу:

— Навіть сльози не здатні зіпсувати твоє миле личко. — А вловивши її насторожений погляд, розпливаюся в усмішці ще ширше: — І не дивися на мене так, ніби я якесь страшне чудовисько.

— А ти... руки не розпускай... — тихо шепоче вона й знову повертається до своєї склянки, до якої я вже починаю її ревнувати.

— Якби я почав, ти б уже лежала піді мною і стогнала від задоволення, — не стримуюся я від легкого флірту.

Моя булочка різко скидає голову, а кінчик її носа миттєво червоніє від ніяковості.

— Ти... ти нахаба... — Якби вона не була так налякана кошмаром, то сказала б це значно гучніше й упевненіше.

— Можливо, — я посуваюся до неї ще ближче. Майя намагається відсунутися, і якби я себе не стримував, хижа усмішка точно заграла б на моїх губах. — Але саме цей нахаба пропонує тобі зараз піти на кухню і перекусити смачнющою випічкою.

— Випічкою? — У її очах проскакує інтерес, хоча недовіра в її голосі ранить моє трепетне серце наскрізь.

— Сходив, поки ти спала, — я нахиляюся ближче до її обличчя і, не очікуючи такого повороту, вловлюю солодкий аромат, що зводить із розуму й іде від її шкіри. — Лікар сказав, що тобі потрібно піднімати настрій, тому я вирішив, що пара смачних тістечок зможе нам у цьому допомогти.

Я легко підморгую їй, щоб підкреслити зміст своїх слів. І ні, зараз я маю на увазі виключно спільний рейд на холодильник, хоча, ніде правди діти, мені страшенно хочеться чогось більшого.

— Тільки пара? — Від її ніжного голосу моє чоловіче достоїнство одразу дає про себе знати, і я готовий буквально вити від такої солодкої реакції на її присутність.

— Двома тістечками я точно не зможу насолодитися, — я повільно розставляю руки по обидва боки від її тіла, не торкаючись її апетитної сіднички, яку мрію відчути під своїми долонями. — Тому я взяв оптом. І багато.

Замішання на її обличчі анітрохи не зменшує мого явного бажання володіти нею, але викликає пекучий інтерес. З Майєю завжди було непросто фліртувати: вона все сприймала в багнети. Підсвідомо я розумію, що в такої поведінки є причина, але поки не можу її розгадати.

— Ну то що, ми йдемо на кухню чи мені принести тістечка сюди? — Чекати на її відповідь я можу хоч вічність, але про відновлення її сил теж не варто забувати.

— На кухню, — шепоче Майя й відвертається.

Мені вже трохи набридли ці хованки, і я вирішую зробити те, що давно хотів.

Простягнувши руку, я ніжно беру її за підборіддя і повертаю обличчям до себе. На обличчі дівчини застигає здивування, а в очах знову миготить страх, який мені не подобається. Дуже не подобається.

— Ти ж пам'ятаєш, що я твій бос?

— Мм... Так...

— І ти пам'ятаєш, що повинна допомагати мені й виконувати всі мої прохання?

Легкий кивок. Дівчина в цілковитому замішанні дивиться на мене, явно не розуміючи, до чого я хилю. А мені пекельно подобається приводити її в такий стан. Я тихо видихаю з легким смішком і хитаю головою.

— Тоді пообіцяй мені, що не будеш відвертатися від мене чи опускати очі, коли я з тобою розмовляю. — Мій шепіт лунає низько, з оксамитовими, відверто сексуальними нотками. А коли вона за звичкою намагається знову опустити погляд, я не даю її підборіддю смикнутися і, нахилившись до самих її губ, шепочу, дивлячись просто в очі: — Вони у тебе надзвичайно красиві. Я вже втомився уявляти їх у своїй голові, тож хочу насолоджуватися наяву. Зрозуміла?