Розділ 49

Квартира Катерини була тихим острівцем серед бурі, що здіймалася навколо. За вікном гули машини, у новинах не вщухали заголовки про скандал, а тут — тільки двоє.

Вона зачинила двері на замок і на мить сперлася об них, намагаючись видихнути весь хаос, який тиснув на груди. Данило підійшов, поклав долоні на її талію і нахилився до вуха:

— Тут ти в безпеці.

Катерина розвернулася і подивилася на нього. У його темних очах було все — турбота, бажання, обіцянка. Їй не потрібні були слова. Вона просто впилася в його губи гарячим поцілунком.

Вони йшли вглиб квартири, не відпускаючи одне одного. Сорочка Каті ковзнула на підлогу, залишивши її лише в тонкій білизні, яку Данило розстібнув так легко, наче вона заважала йому дихати. Його руки блукали її тілом, ніби хотіли запам’ятати кожен вигин, кожен подих.

Вони впали на диван, але швидко зрозуміли — їм тісно. Катерина сміючись потягнула його в спальню, а Данило зупинився посеред кімнати, втупившись у неї з тією пристрастю, яка обпікала.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки я тебе хочу, — його голос був хрипким, наче він стримував себе весь цей час.

— То чого стримуєшся? — Катерина підійшла ближче, розстібнула верхній ґудзик його сорочки, потім другий…

Він не витримав. Схопив її, підняв на руки й кинув на ліжко, накриваючи поцілунками, що ставали все глибшими, все голоднішими. Їхні тіла сплелися, рухи були рвучкими й ніжними водночас. Кожен дотик був викликом, кожен стогін — перемогою над страхом і темрявою, що чекала зовні.

Вони займалися коханням довго, не рахуючи хвилин. Це було більше, ніж пристрасть — це був їхній бунт проти усього світу, що хотів їх роз’єднати.

А коли вони лежали, знесилені, Данило торкнувся її щоки й прошепотів:

— Я не знаю, що буде завтра… але сьогодні ти — моє все.

Катерина вперлася лобом у його груди й відповіла тихо, але впевнено:

— Тоді тримай мене. Бо я нікуди від тебе не піду.

І він пригорнув її так, наче тримав найдорожчий скарб.