Розділ 3

Нічне місто огортало їхні силуети мерехтливими вогнями. Катерина сіла в машину, намагаючись зберегти звичний холодний спокій. Данило зачинив за нею дверцята й сам сів поруч із водієм. Машина рушила.

Довго вони їхали мовчки. Катерина дивилася у вікно, але думки знову й знову поверталися до того моменту, коли він нахилився так близько, що вона відчула тепло його подиху. Це було небезпечно… але чомусь їй хотілося ще.

Вона різко заговорила, щоб розбити тишу:
— Ви перегинаєте палицю. Це був просто вечір у ресторані, а ви поводитеся так, ніби я під облогом.

— Ви й є під облогом, — його голос був рівний, але в ньому бриніло щось важке.

Катерина обернулася до нього.
— Ви думаєте, я боюся?

Його темні очі ковзнули по її обличчю.
— Я думаю, ви занадто пишаєтеся, щоб зізнатися в цьому.

Її серце закалатало швидше. Зухвалість його слів обпекла, але водночас… у них була правда. Вона на мить розгубилася, та швидко вирівняла плечі.

— Я не дозволю, щоб хтось диктував мені, як жити. Навіть ви.

Данило нахилився вперед, його погляд уп’явся в її очі. Відстань між ними скоротилася настільки, що Катерина відчула, як повітря стало густішим.
— Я не диктую. Я рятую вам життя. Є різниця.

Вона відкрила рот, щоб відповісти, але слова застрягли. Її подих збився. Його голос був низьким, твердим… і чомусь звучав так, ніби він захищає не лише її тіло, а й щось більше.

Їхні погляди зімкнулися, і на кілька секунд світ за вікном зник. Була лише ця напруга, ця небезпечна близькість.

А тоді Данило відкинувся назад, немов нічого не сталося.
— Завтра о сьомій я за вами заїду, — сказав він сухо, дивлячись уперед.

Катерина стиснула руки в кулаки, щоб приховати, як шалено б’ється її серце. Вона знала одне: цей чоловік зводить її з розуму. І вона ще не вирішила — ненавидить вона це відчуття чи жадає його.