ГЛАВА 13

       Віка.

   Напевне через те, що перенервувала та наплакалася, страшенно розболілася голова. Пересвідчилася, що в моїй кімнаті відсутні знеболювальні ліки, попрямувала на кухню. 

    Дім потопав у сутінках. Жодної живої людини. От і добре,  ніхто не бачить мене в такому жалюгідному стані. Здається в цій шухлядці в останній раз бачила аптечку. Помітила коли батько Лєри діставав “алкастоп” і “ентеросгель”, після чергової “дорослої” вечірки. Це Вам не спортом займатися, тут здоров'я потрібне.

    Світло вирішила не вмикати, дістала коробку з ліками, витрусила все на стіл, присвітила ліхтариком від телефону. Замислилася, чим краще пригоститися, щоб позбутися болю. Здається покійна мама від мігрені рятувалась ось цим. Тягнуся за пляшкою з водою, наливаю в кружку щоб було чим запити. Та так і завмираю, тримаючи руку на півдорозі до рота, в іншій - чашку з водою. 

     Хтось заходить на кухню та вмикає світло. Мружу очі. 

    Богдан злякано оглядає мене. Червонію, бо розумію, що мій вигляд повністю зараз видає мене. Та ще й пігулки розсипані по всій стільниці.

- Ти що надумала? - грізно запитує, швидко скорочуючи відстань між нами.  Мало того, ще й перехоплює мою руку з пігулкою, яку я щосили стиснула в кулак. 

- Покажи що в ній! 

- Відчепись! - вигинаюся й намагаюся звільнити руку. 

- Покажи! - вимагає.

      Здаюся, з його силою важко тягатися тендітній дівчині. Розтискаю долоню.

- Пігулка від головного болю! Ясно?

- Так! - видихає з полегшенням. - З тобою все гаразд?

- Не схоже? - запитую з сарказмом.

- Щось сталося? Тебе хтось образив? - ніяк не може вгамуватися Бодя. - Олег?

- Та до чого тут він? - роблю крок назад і нарешті ковтаю пігулку, яку ще й досі тримала в руці. - Якщо у всьому винна  сама. Я сама стерво, яке тебе образило і ще й досі не перепросило, шльондра по версії дівчат, нікчема по власним відчуттям. 

- Ті хто так думають чи кажуть не справжні подруги тобі! 

- А сам! Хіба так не думаєш? -  почала схлипувати, а сльози знову почали душити. Боже, тільки не це, ще подумає, що намагаюся маніпулювати, чи по дівчачому давити на жалість.

- Не думаю! - пересмикнув плечима Богдан. - Злився на тебе, було таке. Просто дісталося добряче свого часу. Але погано не думав. Спогади слід залишати в минулому! Чи не так?

- То ти зможеш колись вибачити мене за той вчинок?

- Вже пробачив! - після паузи вимовив.

      В очі дивиться так пронизливо, що забуваю дихати. Облизала вмить пересохлі губи, затамувавши подих. 

     По його виразу обличчя важко зрозуміти думки. Очі палають пекельним вогнем, запалюючи все навкруги. Неочікувано робить крок уперед до мене, охоплює долонями талію й саджає на стільницю. А я не маю сил навіть поворухнутися…

      Богдан.

- Завжди реагував на тебе так! - дивлюся на неї з під лоба й чомусь посміхаюся.

- Як так? - запитує, от же ж свята невинність. І ця дівчина ще злити чи спокушати надумала, та на лобі ж усі її думки наче маркером написані.

- Не вдавай дурненьку, Руда! Ти все знаєш!  - схиляю голову, щосили вчепився руками в стільницю по обидва боки  від неї. Голова зараз десь на рівні її грудей. Доречі, дуже спокусливих. Навіть зараз чую, як навіжено стукотить її серце. 

- Ні не знаю! - мружить заплакані оченята, викликаючи в моїх грудях щем. Не знаю хто там довів її до такого стану, але хочеться розірвати кривдника.

- Та невже! - піднімаю очі вище, відриваючись від її струнких ніжок у короткій сукні, яку подумки вже сто разів зняв різними способами.

     Дівчисько навіть заплющило оченята у передчутті поцілунку. 

- Я все ще той самий ботан, - шепочу на вушко, - нічого не переплутала, красуне? 

- Цілуй, або йди геть! - переходить теж на шепіт. Вмикає всю свою удавану пихатість. Наївна, якщо думає, що це спрацює і я їй повірю.

- А ти не замислювалася, що за три роки я міг подорослішати і просто на поцілунку можу не зупинитися? - знаю, що питання геть провокаційне, але так хочеться полоскотати її нерви, спровокувати на емоції, подражнити… 

      Зайорзала на стільниці, а очі перелякані та круглі, як ті два блюдця. Хто там її спробував обмовити? Аж смішно! Ті жінки, з якими Віку вирішили порівняти не червоніють так від слів з ледве еротичним підтекстом, не стискають ніжки, а ведуть себе геть по іншому. Хоч і не маю досвіду спілкування з такою категорією жінок, але все ж таки можу відрізнити…

   Віка.

   Якщо він ще потягне хоч трішки час, здається, що сама накинуся на нього. Дивні емоції відчуваю зараз. Ні на що не схожі. Вогонь всередині розгорається. Якщо хтось описує ці відчуття, як метелики в животі, то ті комахи вже точно згоріли. Жодного разу від хлопця не кидало так в жар, не завмирала в передчутті, не тріпотіло серце. 

- Ти не боїшся мене? - шепоче на вушко Богдан після паузи і його гаряче дихання обпікає шкіру.

     Та я зараз не його, а себе боюся більше. Боюся, що може зі мною робити що завгодно, і я не  матиму сил зупинити його. Боюся, що пограється, отримає те що його цікавить і на тому заспокоїться. Хто зна, можливо він любить помсту подавати охолодженою, приправленою пристрастю.

    Збудження витає у повітрі. Схиляю голову набік, і його губи торкаються шиї, цілують пульсуючу судинку. Подумати не могла, що прості дотики можуть бути такими хвилюючими.