@ Глава 7

Глава - 7

   Наступного дня дівчина провела свого знайомого до зупинки транспорту та розпрощавшись вирішила забігти в найближчу крамницю. Останні події в її житті вибивали з 

колії, тому наплювавши на правила марафону, що нещодавно розпочала руда, Єсенія придбала собі пакуночок з запашною меленою італійською кавою.  

   - Хай горить воно все синім полум'ям. А мені зараз край важливо відновити свою нервову систему. Кавусиком, запашною, гіркуватою кавою. Ммм... Смакота. - Розмірковувала дівчина по дорозі до дому. Вже майже біля під'їзду в сумці Сені залунав телефон. 

   - Так, Андрюх. Я тебе слухаю. - Весело відповіла дівчина. - Ти так швидко засумував за мною чи щось забув? 

   - Гусінь, я ще в транспорті, проте уже в дорозі до тебе. - Стурбований голос Андрія насторожив дівчину. 

   - Щось сталося? 

   - Так. В маршрутці я вирішив перевірити стрічку новин в соціальній мережі, ну, як завжди. 

    - І? 

    - Потім перейшов до останнього нашого с тобою посту.

    - І? 

    - Там купа лайків і схвальних коментарів( Ну типу, молодці що підтримуєте один одного, що висвітлюєте дану тему і так далі). Вирішив поділитися з тобою також своїм коментарем.  

    - І? Що сталося? Ти можеш ближче до суті? 

     - Так, в тому - то і справа. ПІд твоїм постом останній коментар від цього придурка. Він відкрито тобі 

погрожує. Тому будь обережна доки я не приїду. Закрийся в квартирі і чекай. 

    - ...

    - Сеня, ти чуєш?

    - … 

    - Алло! Сеня! - Андрій був ладен просочитися через сотовий до подруги, проте та не відповідала. 

   Вже за якийсь невеличкий проміжок часу біля дому де мала квартирку Єсенія Горшак зібрався натовп. Карета швидкої саме завантажувала дівчину до салону авто, в той самий час коли під'їхав слідчий, що зовсім нещодавно приймав заяву у дівчини. Перекинувшись декількома словами з лікарем, що приїхав на виклик, він підійшов до Андрія. Хлопчина помітно тремтів. В руках він тримав пошарпаний чи то гарячим літнім вітром чи то хвилюванням аркуш 

паперу.  

   - Громадянин Климович, я вірно пам'ятаю? 

   Юнак ніби прийшов до тями та перевів затьмарений погляд на служителя правопорядку, що звертався до нього. 

   - Га? А, так. Вибачте. Так, я - Андрій Климович. Вона буде в порядку? 

   - Це питання до лікарів. Скажіть, саме Ви знайшли потерпілу? 

   - Я. Ми розмовляли по телефону, ну про той випадок з проникненням і ще про погрози на її адресу, а потім вона перестала відповідати. От я і приїхав. А тут таке. Цей маніяк зовсім ошалів. 

   - Чи можна детальніше, про які погрози Ви говорите? І чому вирішили що це його справа? 

Андрій мовчки протягнув аркуш. Поліціянт швидко пробігся очима по тексту. 

   - Будеш моєю... Знайшов по тегам... Не сховаєшся... Не потрібно злити! - Все зрозуміло. А де була ця записка? 

   - Біля неї. Разом з тією бісовою трояндою. А зараз, якщо Ви не заперечуєте, я поїду в лікарню до подруги. 

   - Звичайно, звичайно. 

   …. 

   Лише через місяць Андрій зміг взяти себе в руки та написати пост в соціальній мережі. 

“- Якщо ти покидьку думаєш, що залишишся безкарним і надалі зможеш 

відстежувати дівчат, що так чи інакше  кидають  тобі виклик, то ти помиляєшся...” - Цими словами юнак почав свій допис. Текст був довгий і пронизаний болем. По суті ПрофесорLife прощався зі своєю подругою і застерігав всіх бути дуже обережними в мережі. Ставити якомога менше тегів, 

які могли б вказати на місцеперебування чи адресу по якій можна було б знайти автора. Також він майже молив юних дівчат не 

пропускати жодного підозрілого сповіщення і більш того не конфліктувати з дописувачами.  

   Адже саме пост Зеленої ГуСенички де вона відкрито сказала "ні" переслідувачу, за словами слідчого, став причиною того фатального нападу. 

   - Можливо таким постом я зможу перестерегти хоча б когось. - Розмірковував юнак йдучи від свіжої могили. Він щойно забрав з нею чергову страшну одиноку троянду перев'язану стрічкою. А десь на просторах інтернет середовища чергова ГуСеничка - молода блогерка чи стрімер, викладаючи свої пости та відмітки навіть не задумувалася про можливу небезпеку.