Під небом чужого світу

76 Глава. Дорога додому

 

Настав день повернення.

Речі вже були зібрані, і невдовзі всі зібралися разом, щоб вирушити назад до Волтерії. Позаду залишалася Норвелія — світ, у якому вони пережили чимало непростих моментів, дізналися правду, на яку давно чекали, і знайшли відповіді на запитання, що роками не давали спокою.

Еліс стояла поруч із батьками. Так, вони не були її біологічними батьками, але від цього не стали менш рідними. Саме вони виховували її, піклувалися про неї й були поруч усе життя.

А біля них, звісно, стояв її брат.

Еліс поглянула на рідних, і на її обличчі з'явилася ледь помітна усмішка. Стільки всього змінилося за останній час, але одне залишалося незмінним: вона не була сама.

Валтер оглянув усіх присутніх.

— Усі готові?

У відповідь пролунали ствердні голоси й кивки.

— Тоді ходімо додому.

Він підняв руку, і перед ними почав розкриватися портал. Повітря затремтіло, простір наповнився знайомим магічним сяйвом, а за мить у прорізі вже можна було розгледіти інший бік.

Волтерія чекала на них.

Першими рушили ті, хто стояв найближче, за ними — решта. Хтось міцніше стиснув свою сумку, хтось озирнувся на світ, який вони залишали, а хтось просто зробив крок уперед, не бажаючи більше відкладати повернення.

Еліс востаннє глянула на своїх рідних і разом із ними пройшла крізь портал.

Валтер увійшов останнім.

Щойно всі опинилися по інший бік, портал за їхніми спинами почав згасати, доки від нього не залишилося й сліду.

Вони повернулися.

Попереду чекали рідні домівки, зустрічі з тими, за ким устигли скучити, і справи, які не могли чекати вічно.

Але тепер вони поверталися не такими, якими залишили Волтерію.

Кожен привіз із собою власні спогади, переживання й нові знання.

І, можливо, саме тепер у них нарешті з'явиться можливість трохи перепочити.

 

Щойно портал відкрився у Волтерії, усі почали виходити назовні. Позаду залишилася Норвелія з її таємницями, непростими розмовами й подіями, які ще довго згадуватимуться кожному. А попереду чекали ті, хто весь цей час хвилювався й чекав на їхнє повернення.

Першою до Валтера підійшла Анабет.

Вона навіть не стала чекати, поки він встигне щось сказати, а відразу обійняла його.

— Нарешті! — видихнула жінка. — Ти хоч уявляєш, як довго я на тебе чекала?

Валтер усміхнувся й обійняв її у відповідь.

— Уявляю. І, повір, я теж скучив.

— Сподіваюся, ти хоча б не витратив усі дні на свої пригоди.

— Не всі, — з удаваною серйозністю відповів він. — Частину часу ми зі Стівеном присвятили важливим дослідженням місцевих барів.

Анабет відступила й подивилася на нього з таким виразом обличчя, що Стівен, який стояв неподалік, не витримав і засміявся.

— Не хвилюйся, Анабет, — запевнив він. — Твій чоловік повернувся до тебе цілим і неушкодженим. Хоча тепер я прекрасно розумію, чому він так поспішав додому.

— Стівене! — Валтер кинув на нього попереджувальний погляд.

— Що? Я ж нічого поганого не сказав!

Анабет лише похитала головою, але усмішки приховати не змогла.

Трохи далі на мандрівників чекали Еліона із Селесіаном та Гвінет, яка прийшла разом з Арахною. Вони теж раділи поверненню друзів, і незабаром усі почали вітатися, обмінюватися запитаннями й ділитися першими враженнями.

— Ну нарешті ви повернулися! — вигукнула Еліона, обіймаючи тих, хто стояв найближче.

— Ми ж обіцяли, — відповіла Аліса.

— Обіцяти й справді повернутися — різні речі, — зауважив Селесіан, хоча в його голосі не було справжнього докору. — Але головне, що тепер усі вдома.

Гвінет теж привітала прибулих, а Арахна, здається, була готова одразу засипати їх запитаннями про те, що відбувалося в Норвелії.

Та серед усіх цих зустрічей була одна, яка привертала особливу увагу.

Люмея побачила Гаріона й Даріона.

Вона одразу рушила до них, а Гаріон, помітивши дівчину, завмер на місці.

Він знав про Люмею із заборонених архівів. Колись прочитані записи розповіли йому про її існування, але жодні слова не могли підготувати його до цієї миті.

Тепер вона стояла перед ним. Жива, справжня.

Гаріон кілька секунд мовчав, ніби намагався переконатися, що не помилився.

— Ти… Люмея?

Дівчина усміхнулася.

— Так. А ти Гаріон?

Він повільно кивнув.

— Я читав про тебе в заборонених архівах. Тоді навіть не знав, чи колись матиму нагоду зустріти тебе.

— А тепер маєш, — відповіла Люмея.

Гаріон недовірливо похитав головою.

— Досі не віриться.

Даріон, який спостерігав за їхнім знайомством, усміхнувся.

— Мабуть, тепер у тебе з'явиться чимало запитань, на які архіви не дали відповідей.

— Це точно, — погодився Гаріон.

Люмея тихо засміялася.

— Тоді доведеться знайомитися. Я теж хочу дізнатися про тебе більше.

І Гаріон нарешті усміхнувся у відповідь. Це була їхня перша зустріч, тож попереду чекало чимало розмов, відкриттів і можливостей стати ближчими.

Аліса, спостерігаючи за ними, відчула тиху радість. Ще одна таємниця, яка колись існувала лише на сторінках заборонених записів, тепер перетворилася на справжню зустріч.

Поруч Кароліна й Карл знайомилися з тими, кого ще зовсім недавно знали лише через розповіді. Еліс трималася біля батьків і брата, час від часу поглядаючи на Алісу. Попри всі відкриті таємниці, ці люди залишалися її родиною, і вона не збиралася відмовлятися від них.

Аліса зустрілася з Еліс поглядом і тепло їй усміхнулася.

Попереду в них було багато розмов, непростих рішень і нових сторінок життя. Не всі проблеми зникли, а ті, хто залишився в лікарні, ще потребували часу й допомоги.

Але сьогодні вони повернулися додому.

І цього було достатньо, щоб дозволити собі порадіти.

Волтерія знову зібрала їх усіх разом — і тепер кожен міг почати наступний розділ своєї історії.

 

У натовпі стояла дівчина з довгим світлим волоссям. Вона уважно вдивлялася в обличчя присутніх, ніби шукала когось одного серед усіх, хто зібрався зустріти мандрівників.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше