Коли Аліса, Ліліт, Каел і Діана повернулися з лікарні, їх уже чекали Еліс і Джоанна.
Джоанна першою підвелася назустріч Алісі, а Еліс уважно подивилася на неї, ніби хотіла переконатися, що та справді повернулася й нарешті може трохи перепочити.
— Ну що, як усе минуло? — запитала Джоанна.
— Про все розповімо, — відповіла Аліса, знімаючи верхній одяг. — Тільки спершу я хочу, щоб ви трохи побули зі мною.
Вона глянула на Ліліт, Каела й Діану.
— Залиште нас із Джоанною та Еліс ненадовго наодинці, будь ласка.
Каел здивовано підняв брову, але сперечатися не став. Ліліт лише уважно поглянула на Алісу, наче намагалася зрозуміти, що саме та задумала.
— Добре, — погодилася вона.
Діана обійняла Алісу за талію.
— Ти потім до нас прийдеш?
— Звісно, сонечко. Це ненадовго.
Аліса поцілувала доньку в чоло, а тоді провела поглядом усіх трьох, поки вони не залишили кімнату.
Щойно двері зачинилися, Джоанна перестала усміхатися.
Вона подивилася спочатку на Еліс, потім на Алісу. У її погляді було щось серйозне — таке, що змусило Алісу випростатися й уважніше прислухатися.
— Алісо, — тихо почала Джоанна. — У мене до вас є розмова.
Вона на мить замовкла, збираючись із думками.
— І я дуже хочу, щоб цього разу ми поговорили відверто. Без недомовок і без спроб захистити одна одну від правди.
Аліса зустріла її погляд.
— Добре,бабусю. Я слухаю.
— Двадцять сім років тому, двадцять першого березня, в одному пологовому будинку народилися дві дівчинки-близнючки, — тихо почала Джоанна.
Вона на мить замовкла, збираючись із силами, а тоді продовжила:
— Але через обставини, які назавжди змінили їхні життя, усе пішло не так, як мало бути. Олівія народила передчасно, і їй довелося народжувати в найближчому пологовому будинку. Саме там того дня народжувала й Кароліна.
Джоанна опустила погляд.
— На жаль, її донька померла. Кароліна була в розпачі, і тоді сталося те, про що ніхто не повинен був дізнатися. Щоб урятувати її від нестерпного горя, дівчаток підмінили. І тією дитиною, яку віддали Кароліні, була ти, Еліс.
У кімнаті запала тиша.
На кілька секунд усі наче перестали дихати. Еліс застигла, намагаючись осмислити почуте. Усе її життя, усі спогади про родину раптом набули зовсім іншого значення.
Джоанна повільно підвела на неї очі.
— І тепер найголовніше, — продовжила вона. — Я не звинувачую цих людей і ніколи не збиралася нічого їм робити. Я не хотіла руйнувати чиєсь життя. Я просто хотіла бачити, як ростете ви обидві. Не тільки Аліса, а й ти, Еліс.
Її голос здригнувся.
— Тому, будь ласка, не звинувачуй своїх батьків. Твоя мама не знала правди. А твій тато… Він був у відчаї. Я не можу засуджувати його за те, що він зробив у той момент. Я не знаю, чи зміг би хтось із нас тоді вчинити інакше.
Джоанна простягнула руку до Еліс, але не наважилася торкнутися її без дозволу.
— Для мене найважливіше, що ти жива, здорова й виросла. І тепер правда нарешті відкрита. Ви з Алісою — сестри. Рідні сестри, яких колись розділили ще немовлятами.
Вона подивилася на обох дівчат, і в її очах заблищали сльози.
— Я знаю, що вам потрібен час, щоб усе це прийняти. Але я більше не хочу, щоб між вами залишалися таємниці. Ви маєте право знати правду одна про одну.
Каел увесь цей час стояв неподалік і мовчки слухав. Він не втручався в розмову, розуміючи, наскільки важливими були ці слова для кожної з присутніх.
Він дивився на Еліс, яка щойно дізналася правду про власне народження, і не міг уявити, що зараз коїлося в її душі. Двадцять сім років життя, спогадів і любові — і раптом одна розмова, яка змінила все, що вона знала про себе.
Аліса повільно підійшла до сестри й обережно взяла її за руку.
— Ти все одно залишаєшся собою, Еліс. І тепер ти знаєш, що в тебе є сестра. Я не знаю, як складеться наше життя далі, але більше не хочу втрачати час, який ми могли б провести разом.
Еліс подивилася на неї. У її очах стояли сльози, та крізь розгубленість поступово пробивалося щось інше — усвідомлення того, що правда забрала в неї звичну картину світу, але водночас подарувала людину, про існування якої вона навіть не здогадувалася.
Джоанна витерла сльозу й тихо промовила:
— Я так довго чекала на цей день…
Каел опустив погляд. Тепер він розумів, чому Джоанна так наполягала на цій розмові. Іноді таємниці розділяють людей на роки, а правда, якою б болючою вона не була, дає їм шанс знову стати родиною.
За вікном поволі згасав день.
А в кімнаті, де щойно відкрилася таємниця двадцяти семи років, починалася нова історія — історія двох сестер, яким ще належало пізнати одна одну. ❤️