Під небом чужого світу

72 глава

 

Люнея повільно підійшла до Аврори. Її погляд зупинився на руці дівчини.

Не промовивши ні слова, вона обережно взяла її за зап’ястя й повернула долонею догори.

На внутрішньому боці руки була родимка у формі зірки.

Люнея завмерла.

Вона знала цей знак. Знала, кому він міг належати.

— Ти… донька Аріелли? — тихо запитала вона.

Аврора здивовано подивилася на незнайомку.

— Ні. Вона моя прабабуся.

Люнея повільно відпустила її руку.

Кілька секунд вона мовчала, переварюючи почуте.

— Стривай… Твоя прабабуся?!

Вона знову глянула на Аврору, а тоді пробурмотіла:

— То я що… пра-прабабуся?!

Аврора кліпнула очима.

— Здається, так…

Люнея прикрила обличчя рукою.

— Я навіть не знала, скільки в мене спадкоємців! 😭
 

— Ви Люнея? Дідусь Гаріон завжди про вас розповідав. Казав, що одного дня вас знайде… На жаль, прабабуся не дожила до цих днів, — промовила Аврора, опустивши голову.

Люнея не відповіла.

— Гаріон… — тихо повторила вона.

Це ім’я було їй незнайоме. Так само, як і все, про що розповідала ця дівчина.

Вона повільно відпустила руку Аврори.

— Я не знаю, хто такий Гаріон, — нарешті промовила Люнея. — Коли я застрягла… Аріелла була ще зовсім маленькою.

Її голос затремтів.

— Я навіть не встигла побачити, як моя донька виросла. Не знаю, якою вона стала, кого покохала, як жила… Я не була поруч із нею.

Люнея опустила очі, намагаючись стримати сльози.

— А тепер ти кажеш, що її вже немає…

Вона замовкла. Стільки років вона сподівалася, що ще побачить свою дитину. А тепер перед нею стояла її нащадок, і саме від неї Люнея дізнавалася, скільки всього пропустила.

Аврора обережно торкнулася її руки.

— Ваша донька залишила після себе велику родину. І ми досі пам’ятаємо вас.

Люнея підняла на неї заплакані очі.

— Розкажи мені про неї… Будь ласка. Розкажи про життя моєї доньки.

 

Аврора лагідно всміхнулася й почала розповідати.

Вона говорила про Аріеллу, про її життя, про родину, яка з кожним поколінням ставала дедалі більшою. Про Гаріона, який знав стільки історій, що перед сном розповідав їх онуці замість казок.

Аврора пам’ятала їх усі. Тоді, маленькою дівчинкою, вона слухала дідуся, затишно вмостившись у ліжку, і навіть не підозрювала, що колись ці розповіді допоможуть їй повернути частинку родини, яка здавалася втраченою назавжди.

Люнея слухала, не перебиваючи. Часом усміхалася крізь сльози, а часом заплющувала очі, намагаючись уявити життя доньки, якого сама ніколи не побачила.

І вперше за довгі роки минуле перестало бути для неї лише болючим спогадом. Воно знову ожило — у словах її нащадки.

А тим часом Джоанна ніяк не могла натішитися новиною, що в неї з’явився ще й онук.

Вона обхопила обличчя Каела долонями й заходилася цілувати його в обидві щоки, не звертаючи жодної уваги на те, як розгублено він намагався збагнути, що взагалі відбувається.

— Ой, який же ти в нас! І як це я раніше не знала про тебе?! — примовляла Джоанна, вкотре цілуючи хлопця в щоку. — Ще один онук! Уявити тільки!

— Бабусю… — невпевнено спробував вставити слово Каел.

— Що «бабусю»? — Джоанна одразу ж подивилася на нього. — Ти що, хочеш сказати, що я не можу порадіти власному онукові?!

— Ні, я не…

Вона знову притягнула його до себе й розцілувала все обличчя.

Каел безпорадно глянув на Алісу, ніби сподіваючись на порятунок.

Але та лише усміхнулася.

Схоже, цього разу врятувати його було нікому. ❤️

Почулися швидкі кроки, і вже за мить на порозі з’явилася Еліс.

Побачивши Алісу, вона завмерла лише на секунду, а тоді кинулася до неї й міцно обійняла, не стримуючи емоцій.

— Алісо…

У цьому короткому слові вмістилося стільки всього, що жодна з них не змогла б висловити словами.

Аліса обійняла її у відповідь.

І саме тієї миті щось змінилося.

Їхні спогади почали переплітатися, немов дві ріки, які після довгої розлуки нарешті злилися в одну. Забуті миті, пережиті радощі й біль, обличчя близьких, слова, які колись здавалися незначними, — усе це знову оживало, переходячи від однієї до іншої.

Вони більше не мусили розповідати одна одній про пережиті роки.

Тепер вони могли відчути їх самі.

І в цих спогадах було те, чого обидві так довго чекали, — вони знову були разом.

Кінець глави. ❤️


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше