Щойно всі опинилися по той бік порталу, Валтер обернувся, збираючись перевірити, чи всі перейшли.
Та перш ніж він устиг щось сказати, за їхніми спинами пролунав швидкий тупіт.
— Зачекайте!
Каел вискочив із порталу буквально в останню мить, ледь не врізавшись у Едвіна.
На кілька секунд запала тиша.
Усі повернулися до нього.
— Каеле? — здивувалася Аліса. — А ти звідки тут узявся?
Він випростався, поправив одяг і спробував надати собі якомога спокійнішого вигляду.
— Вирішив, що вам не завадить ще одна пара рук.
Едвін підняв брову.
— І для цього ти біг так, наче за тобою гналася вся Волтерія?
— Я поспішав.
— Ми помітили, — сухо відгукнувся Едвін.
Аліса тихо засміялася, але Каел уже дивився на неї, уважно оцінюючи її стан. Лише переконавшись, що вона стоїть упевнено й почувається нормально, він нарешті видихнув.
Він довіряв усім, хто був поруч із нею. Знав, що Ліліт допомогла їй, що Едвін не відходитиме далеко, а Валтер подбає про безпеку.
Але після того, як він тримав на руках мертву сестру, навіть найміцніша довіра не могла повністю заглушити страх знову втратити когось близького.
Тому Каел і прибіг.
Не тому, що сумнівався в інших.
А тому, що не міг залишити Алісу без власного нагляду.
— Ну що, тепер усі? — запитав Валтер, приховуючи усмішку.
— Тепер усі, — відповів Каел і став поруч з Алісою.
І цього разу ніхто не став його відмовляти.
Діставши телефон, який передала їй Еліс, вона знайшла потрібний контакт і натиснула виклик.
Довго чекати не довелося.
— Алло? — майже відразу озвався знайомий голос.
Аліса усміхнулася.
— Ну що, Еліс, давно не бачилися! Став чайник, гостей чекай!
На тому кінці запала тиша.
Аліса навіть відсунула телефон, перевіряючи, чи не перервався зв'язок.
— Алісо?.. — нарешті пролунало у слухавці. — Це справді ти?!
— Ні, це привид із Волтерії. Звісно, я!
Позаду хтось тихо пирснув зі сміху.
— Зачекай! Ти хочеш сказати, що…
— Саме те, що ти подумала. Ми вже тут.
— ЩО?!
Едвін заплющив очі й похитав головою.
— Вона навіть не попередила людину, що збирається приїхати.
— Я попередила, — заперечила Аліса, прикривши мікрофон долонею. — Сказала ж: гостей чекай!
— Це не попередження, Алісо.
— Для мене цілком достатнє.
А з телефону тим часом долинув такий схвильований голос Еліс, що Аліса знову розсміялася.
Схоже, чайник справді доведеться поставити негайно.