Аліса почувалася значно краще. Лікування, яке проводила Ліліт, дало результати швидше, ніж вони сподівалися, хоча до повного відновлення ще було далеко. Прокляття надто багато років виснажувало її, і навіть тепер, коли найважче, здавалося, залишилося позаду, рідні не поспішали забувати про обережність.
Попереду чекала важлива справа — потрібно було вирушити по Джоанну та Стівена.
Та перш ніж збиратися, Аліса вирішила зайти до майстерні Аврори. Там залишалися деякі прикраси, які вона хотіла забрати із собою.
— Мені потрібно лише забрати кілька речей, — пояснила вона Едвіну, перш ніж вирушити.
— Лише кілька? — перепитав він із ледь помітною усмішкою.
— Саме так.
— Тоді сподіваюся, що повернешся з тими самими кількома речами.
Аліса тільки похитала головою й пішла, не бажаючи розпочинати чергову суперечку.
У майстерні панувала звична атмосфера. На столі лежали інструменти, поруч виблискували готові прикраси, а біля вікна стояли невеликі коробочки з виробами, які ще чекали на своїх власників.
Аврора зустріла Алісу привітною усмішкою.
— Я саме думала, коли ти за ними прийдеш.
— Сподіваюся, я не відволікаю тебе від роботи.
— Ні, навпаки. Твоя поява дуже вчасна.
Аліса підійшла до столу й почала відбирати прикраси, які хотіла взяти із собою. Вона уважно перевіряла кожну, обережно складала їх у коробочки, щоб нічого не пошкодилося дорогою.
Аврора деякий час спостерігала за нею мовчки, а потім нарешті заговорила:
— Алісо, я хотіла дещо тобі сказати.
— Слухаю.
Аврора на мить замислилася, підбираючи слова.
— Я хочу піти з тобою.
Аліса здивовано підняла голову.
— Зі мною? До іншого світу?
— Так.
— А як же твоя майстерня?
— Вона нікуди не зникне. Я повернуся й продовжу працювати.
Аврора провела пальцями по краю столу, ніби намагалася впорядкувати власні думки.
— Розумієш, я довго залишалася тут. Працювала, займалася звичними справами, жила так, як мені було зручно. І мені це подобалося. Але останнім часом я дедалі частіше думаю, що не хочу все життя залишатися в межах знайомого.
Вона підвела очі на Алісу.
— Мені хочеться вийти зі своєї зони комфорту. Побачити щось нове, познайомитися з іншими людьми, дізнатися, яким є життя за межами Волтерії. А тепер у мене є нагода зробити це не самій, а разом із тобою.
Аліса уважно вислухала її, а тоді тепло всміхнулася.
— Якщо ти справді цього хочеш, я зовсім не проти.
— Справді?
— Авжеж. Буду рада, якщо ти приєднаєшся до нас.
Аврора помітно повеселішала.
— Тоді домовилися. Тільки дай мені трохи часу, щоб підготуватися.
— Звісно. А я поки закінчу тут.
Незабаром потрібні прикраси були зібрані. Аліса перевірила коробочки ще раз, подякувала Аврорі й разом із нею повернулася до решти.
Повернувшись, Аліса взялася за найважливішу частину приготувань — подарунки для Еліс.
Вона дістала листа, який отримала від неї раніше, і ще раз перечитала побажання.
Еліс просила привезти кілька речей, які було непросто знайти у її світі. Аліса хотіла виконати всі прохання, а заодно додати щось від себе.
Першими зібралися смаколики. Аліса ретельно вибрала те, що могло добре перенести дорогу, і склала все в окрему сумку.
Потім настала черга книг.
Деякі з них були звичайними виданнями, а інші можна було знайти лише у Волтерії. Аліса хотіла, щоб Еліс отримала не просто те, про що просила, а й можливість познайомитися з історіями та знаннями, яких раніше не мала.
Після книг вона взялася за одяг. Перевірила кожну річ, склала її й акуратно запакувала.
Окремо поклала прикраси з майстерні Аврори, лікарські засоби та кілька маленьких подарунків, які вибрала сама.
Діана теж не залишилася осторонь. Вона допомагала з дрібницями й час від часу запитувала, чи можна додати ще щось.
— Думаєш, Еліс сподобаються наші подарунки? — запитала вона, спостерігаючи, як Аліса закриває чергову коробку.
— Я впевнена, що вона зрадіє, — відповіла Аліса. — Адже ми привеземо не лише речі. Ми привеземо їй частинку нашого світу.
Діана замислилася над цими словами, а потім задоволено кивнула.
— Тоді треба нічого не забути!
— Саме тому ми й перевіряємо все двічі.
Коли остання сумка була зібрана, Аліса нарешті дозволила собі перепочити.
Едвін підійшов до неї й обережно забрав важку сумку з рук.
— Дай мені. Тобі ще потрібно берегти сили.
— Я вже почуваюся краще.
— І це чудово. Але краще не означає, що потрібно брати на себе все одразу.
Аліса хотіла заперечити, та, зустрівшись із його поглядом, лише тихо зітхнула.
— Гаразд.
Ліліт, яка перебувала неподалік, теж нагадала їй не перевтомлюватися.
— Я серйозно, Алісо. Те, що лікування допомогло, ще не означає, що наслідки багаторічного прокляття зникли без сліду. Якщо відчуєш слабкість, одразу скажи.
— Добре, Ліліт. Я обіцяю.
Вейра стояла поруч і уважно слухала їхню розмову. Вона також збиралася вирушити з Алісою й не збиралася відступати від свого рішення.
Нарешті всі приготування були завершені.
Валтер оглянув зібрані речі, переконався, що нічого не забули, а тоді звернувся до присутніх:
— Гаразд. Усі готові? Тоді ходімо. Час вирушати.
Він підняв руку й одним легким помахом розітнув простір перед собою.
У повітрі спалахнуло магічне сяйво. Золоті іскри закружляли, переплітаючись у велике світне коло. За мить його середина заворушилася, відкриваючи шлях до іншого світу.
Портал був готовий.
Аліса міцніше притиснула до себе сумку з подарунками, а Едвін одразу став поруч, готовий підтримати її, якщо знадобиться. Ліліт і Вейра теж приготувалися до переходу, тоді як Діана з цікавістю вдивлялася в магічний прохід.
Аврора зробила глибокий вдих.
Вона справді залишала звичний світ позаду, нехай і ненадовго. Попереду на неї чекало невідоме, але цього разу вона не збиралася відступати.