Під небом чужого світу

69 глава

 

Аліса почувалася значно краще. Лікування, яке проводила Ліліт, дало результати швидше, ніж вони сподівалися, хоча до повного відновлення ще було далеко. Прокляття надто багато років виснажувало її, і навіть тепер, коли найважче, здавалося, залишилося позаду, рідні не поспішали забувати про обережність.

Попереду чекала важлива справа — потрібно було вирушити по Джоанну та Стівена.

Та перш ніж збиратися, Аліса вирішила зайти до майстерні Аврори. Там залишалися деякі прикраси, які вона хотіла забрати із собою.

— Мені потрібно лише забрати кілька речей, — пояснила вона Едвіну, перш ніж вирушити.

— Лише кілька? — перепитав він із ледь помітною усмішкою.

— Саме так.

— Тоді сподіваюся, що повернешся з тими самими кількома речами.

Аліса тільки похитала головою й пішла, не бажаючи розпочинати чергову суперечку.

У майстерні панувала звична атмосфера. На столі лежали інструменти, поруч виблискували готові прикраси, а біля вікна стояли невеликі коробочки з виробами, які ще чекали на своїх власників.

Аврора зустріла Алісу привітною усмішкою.

— Я саме думала, коли ти за ними прийдеш.

— Сподіваюся, я не відволікаю тебе від роботи.

— Ні, навпаки. Твоя поява дуже вчасна.

Аліса підійшла до столу й почала відбирати прикраси, які хотіла взяти із собою. Вона уважно перевіряла кожну, обережно складала їх у коробочки, щоб нічого не пошкодилося дорогою.

Аврора деякий час спостерігала за нею мовчки, а потім нарешті заговорила:

— Алісо, я хотіла дещо тобі сказати.

— Слухаю.

Аврора на мить замислилася, підбираючи слова.

— Я хочу піти з тобою.

Аліса здивовано підняла голову.

— Зі мною? До іншого світу?

— Так.

— А як же твоя майстерня?

— Вона нікуди не зникне. Я повернуся й продовжу працювати.

Аврора провела пальцями по краю столу, ніби намагалася впорядкувати власні думки.

— Розумієш, я довго залишалася тут. Працювала, займалася звичними справами, жила так, як мені було зручно. І мені це подобалося. Але останнім часом я дедалі частіше думаю, що не хочу все життя залишатися в межах знайомого.

Вона підвела очі на Алісу.

— Мені хочеться вийти зі своєї зони комфорту. Побачити щось нове, познайомитися з іншими людьми, дізнатися, яким є життя за межами Волтерії. А тепер у мене є нагода зробити це не самій, а разом із тобою.

Аліса уважно вислухала її, а тоді тепло всміхнулася.

— Якщо ти справді цього хочеш, я зовсім не проти.

— Справді?

— Авжеж. Буду рада, якщо ти приєднаєшся до нас.

Аврора помітно повеселішала.

— Тоді домовилися. Тільки дай мені трохи часу, щоб підготуватися.

— Звісно. А я поки закінчу тут.

Незабаром потрібні прикраси були зібрані. Аліса перевірила коробочки ще раз, подякувала Аврорі й разом із нею повернулася до решти.

Повернувшись, Аліса взялася за найважливішу частину приготувань — подарунки для Еліс.

Вона дістала листа, який отримала від неї раніше, і ще раз перечитала побажання.

Еліс просила привезти кілька речей, які було непросто знайти у її світі. Аліса хотіла виконати всі прохання, а заодно додати щось від себе.

Першими зібралися смаколики. Аліса ретельно вибрала те, що могло добре перенести дорогу, і склала все в окрему сумку.

Потім настала черга книг.

Деякі з них були звичайними виданнями, а інші можна було знайти лише у Волтерії. Аліса хотіла, щоб Еліс отримала не просто те, про що просила, а й можливість познайомитися з історіями та знаннями, яких раніше не мала.

Після книг вона взялася за одяг. Перевірила кожну річ, склала її й акуратно запакувала.

Окремо поклала прикраси з майстерні Аврори, лікарські засоби та кілька маленьких подарунків, які вибрала сама.

Діана теж не залишилася осторонь. Вона допомагала з дрібницями й час від часу запитувала, чи можна додати ще щось.

— Думаєш, Еліс сподобаються наші подарунки? — запитала вона, спостерігаючи, як Аліса закриває чергову коробку.

— Я впевнена, що вона зрадіє, — відповіла Аліса. — Адже ми привеземо не лише речі. Ми привеземо їй частинку нашого світу.

Діана замислилася над цими словами, а потім задоволено кивнула.

— Тоді треба нічого не забути!

— Саме тому ми й перевіряємо все двічі.

Коли остання сумка була зібрана, Аліса нарешті дозволила собі перепочити.

Едвін підійшов до неї й обережно забрав важку сумку з рук.

— Дай мені. Тобі ще потрібно берегти сили.

— Я вже почуваюся краще.

— І це чудово. Але краще не означає, що потрібно брати на себе все одразу.

Аліса хотіла заперечити, та, зустрівшись із його поглядом, лише тихо зітхнула.

— Гаразд.

Ліліт, яка перебувала неподалік, теж нагадала їй не перевтомлюватися.

— Я серйозно, Алісо. Те, що лікування допомогло, ще не означає, що наслідки багаторічного прокляття зникли без сліду. Якщо відчуєш слабкість, одразу скажи.

— Добре, Ліліт. Я обіцяю.

Вейра стояла поруч і уважно слухала їхню розмову. Вона також збиралася вирушити з Алісою й не збиралася відступати від свого рішення.

Нарешті всі приготування були завершені.

Валтер оглянув зібрані речі, переконався, що нічого не забули, а тоді звернувся до присутніх:

— Гаразд. Усі готові? Тоді ходімо. Час вирушати.

Він підняв руку й одним легким помахом розітнув простір перед собою.

У повітрі спалахнуло магічне сяйво. Золоті іскри закружляли, переплітаючись у велике світне коло. За мить його середина заворушилася, відкриваючи шлях до іншого світу.

Портал був готовий.

Аліса міцніше притиснула до себе сумку з подарунками, а Едвін одразу став поруч, готовий підтримати її, якщо знадобиться. Ліліт і Вейра теж приготувалися до переходу, тоді як Діана з цікавістю вдивлялася в магічний прохід.

Аврора зробила глибокий вдих.

Вона справді залишала звичний світ позаду, нехай і ненадовго. Попереду на неї чекало невідоме, але цього разу вона не збиралася відступати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше