Під небом чужого світу

65 глава.Книжковий клуб Аліси

 

Книга зустрічі — Стівен Кінг, «Керрі»

Вітальня знову була зайнята.

На журнальному столику стояли чашки з чаєм, тарілки з печивом і кілька мисочок зі смаколиками, які Валтер приніс нібито для всіх. Хоча Аліса чудово знала: половину він залишив особисто для неї.

На дивані влаштувалися Ліліт та Еліона. Аврора сиділа в кріслі поруч із Каелом, який уже встиг зайняти найзручніше місце. Селесіан сперся на підлокітник, а Адель із Ліветтою тихо сперечалися про один із попередніх розділів.

Аліса сиділа на килимі, підібгавши під себе ноги. Едвін вмостився поруч, тримаючи книгу.

— Отже, — урочисто оголосила вона, — сьогодні обговорюємо «Керрі».

— Я досі не розумію, чому ти вирішила, що нам усім потрібно читати саме це, — зауважив Едвін.

— Бо я обрала.

— Переконливий аргумент.

— Дякую.

Ліліт пирснула зі сміху.

— Ви можете хоча б п'ять хвилин не поводитися так, ніби ви старе подружжя?

— Ні, — одночасно відповіли Аліса й Едвін.

Валтер розсміявся так голосно, що Анабет навіть відклала чашку.

— А мені книга сподобалася, — озвався Гаріон. — Найстрашніше в ній навіть не здібності Керрі. А те, що з нею робили люди.

— Саме так, — підтримала його Анабет. — Надзвичайні здібності самі по собі не роблять людину небезпечною. Важливо, що вона пережила, як до неї ставилися і чи залишився в неї хтось, кому вона може довіряти.

— А якщо такого нікого немає? — запитала Еліона.

На мить усі замовкли.

— Тоді це вже не просто історія про надприродні сили, — відповіла Аліса. — Це історія про самотність. Про людину, яку ніхто не захотів зрозуміти, поки не стало надто пізно.

Едвін подивився на неї.

Він знав цей тон. Аліса могла сперечатися про дрібниці, жартувати й удавати, що її нічого не зачіпає. Але коли йшлося про тих, кого відштовхували лише за те, що вони відрізнялися від інших, вона завжди ставала серйозною.

— Мені найбільше не сподобалося, як дорослі дозволяли цьому тривати, — сказала Аврора. — Діти можуть бути жорстокими, але хіба дорослі не повинні їх зупиняти?

— Повинні, — твердо відповіла Ліветта. — Особливо ті, хто бачить, що відбувається, і все одно відвертається.

— А мати Керрі? — запитала Адель. — Її теж не можна оминути. Вона не просто не розуміла доньку. Вона змушувала її боятися самої себе.

Каел задумливо покрутив чашку в руках.

— Виходить, Керрі не мала безпечного місця ні вдома, ні в школі.

— І це найгірше, — додав Селесіан. — Куди б вона не пішла, від неї вимагали бути кимось іншим. А коли вона вже не могла цього витримувати, всі раптом здивувалися наслідкам.

— Люди дуже люблять дивуватися наслідкам власних учинків, — пробурмотіла Ліліт.

— О, це ти зараз про літературних персонажів чи про людей загалом? — поцікавився Едвін.

— Не провокуй мене. Я можу навести приклади.

— Я навіть не сумніваюся.

Валтер потягнувся до печива.

— А я вважаю, що автор чудово показав, як далеко може зайти жорстокість.

— Дідусю, ти кажеш це так, ніби ми обговорюємо погоду, — засміялася Аліса.

— А що ти хочеш почути? Що мені шкода Керрі? Мені її шкода. Але ще більше мені шкода ту дівчину, якою вона могла б стати, якби поруч знайшлася хоча б одна людина, яка вчасно простягнула б їй руку.

Аліса перестала усміхатися.

— Так. Оце саме.

Едвін непомітно підсунув до неї тарілку з печивом.

Вона взяла одне, навіть не глянувши на нього.

— І не думай, що я не помітила, — прошепотіла вона.

— Я просто рятую засідання від надмірної серйозності.

— Ти рятуєш печиво від того, щоб його з'їв Валтер.

— Це теж благородна справа, — незворушно відповів Едвін.

— Я все чую! — обурився Валтер.

Кімната вибухнула сміхом.

Навіть Анабет, яка зазвичай намагалася зберігати королівську гідність, не втрималася.

— Добре, — Аліса підняла руку, повертаючи всіх до обговорення. — Останнє запитання. Як ви думаєте, Керрі можна було врятувати?

— Так, — відразу відповіла Еліона.

— Можливо, — задумалася Аврора.

— Не знаю, — чесно сказав Каел. — Але я впевнений, що їй можна було допомогти раніше.

— Оце важлива різниця, — промовив Гаріон.

Ліліт подивилася на Алісу.

— А ти що думаєш?

Аліса трохи помовчала, погладжуючи пальцем край чашки.

— Я думаю, що не кожну трагедію можна зупинити в останню мить. Але іноді можна не допустити, щоб людина залишилася сам на сам зі своєю трагедією.

Едвін тихо кивнув.

— Гарна відповідь.

— Звісно. Це ж я.

— А скромність?

— Вона сьогодні не прийшла на засідання.

Селесіан ледь не вдавився чаєм.

Адель закрила обличчя долонями, Ліліт уже сміялася, а Валтер оголосив, що наступного разу принесе ще більше печива, якщо обговорення буде таким само цікавим.

— Наступну книгу обираю я, — заявив Едвін.

Аліса повільно повернула до нього голову.

— Ти?

— Так.

— І що ж ми читатимемо?

— Щось спокійне. Без трагедій, проклять і людей, які намагаються знищити одне одного.

— Тоді тобі доведеться написати книгу самому, — зауважила Ліліт.

— Я вже передумав, — сказав Едвін.

І цього разу засміялися абсолютно всі.

Книжковий клуб Аліси знову завершився успішно: книгу обговорили, печиво майже з'їли, а Едвін так і не зміг домогтися права обирати наступне читання. ❤️
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше